Other Сампсон Гєоргій і Слава Богу за Всьӧ
Толстой доброй вальс Сковородой

Тωлсто́й дώброй ваљс Скωворҩдо́й. Скрытаѩ до врємєні пєснѩ, способнаѩ рєшітєльно ізмєніть прінціпы сущєствованіѩ нашего міра.

/Шестов. Эпіграф.
Если добро имеет причину, оно уже не добро; если оно имеет последствие — награду, оно тоже не добро. Стало быть, добро вне цепи причин и следствий.

/Толстой. Эпіграф.

Добро, красота і істіна ставѧтсѧ на одну высоту, і всє эті трі понѧтіѩ прізнаютсѧ основнымі і мєтафізічєскімі. Мєжду тєм в дєйствітєльності нєт нічєго подобного. Добро ѥсть вєчнаѧ, высшаѧ цєль нашєй жізні. Как бы мы ні понімалі добро, жізнь наша ѥсть нє что іноє, как стрємлєніѥ к добру, то ѥсть к богу. Добро ѥсть дєйствітєльно понѧтіѥ основноє, мєтафізічєскі составлѧющєѥ сущность нашєго сознаніѩ, понѧтіѥ, нє опрєдєлѧємоє разумом. Добро ѥсть то, что нікєм нє можєт быть опрєдєлєно, но что опрєдєлѧєт всє остальноє.

Красота жє, ѥслі мы нє довольствуємсѧ словамі, а говорім о том, что понімаѥм,— красота ѥсть ні что іноє, как то, что нам нравітсѧ. Понѧтіѥ красоты нє только нє совпадаѥт с добром, но скорєѥ протівоположно ѥму, так как добро большєѭ частью совпадаѥт с побєдой над прістрастіѩмі, красота жє ѥсть основаніѥ всєх нашіх прістрастій. Чєм большє мы отдаѥмсѧ красотє, тєм большє мы удалѧємсѧ от добра. ѩ знаю, что на это всєгда говорѧт о том, что красота бываѥт нравствєннаѧ і духовнаѧ, но это только ігра слов, потому что под красотой духовной ілі нравствєнной разумєѥтсѧ нє что іноє, как добро. Духовнаѧ красота, ілі добро, большєѭ частью нє только нє совпадаѥт с тєм, что обыкновєнно разумєѥтсѧ под красотой, но протівоположна ѥму.

Что жє касаѥтсѧ до істіны, то ѥщє мєнєѥ можно пріпісать этому члєну воображаѥмой троіцы нє только ѥдінство с добром ілі красотой, но дажє какоє-лібо самостоѧтєльноє сущєствованіѥ.

//слова: старєць Грігорій
//музыка: старєць Лєв
//Машина абсолютнаго добра «Слава Богу за Всьо»: 500-грівєнная купюра (см. подробнєѥ: пєшіѥ гітары,
опустівшийсѧ барін (см. подробнєѥ): плуг, бороны, маракасы,
Самсон: адміністрірованіѥ оборудованіѩ

//слова

(фігура 1, ослінаѩ)
Повар - волк, мєдвєд - мѧсник,
конь – в повозкє с пірогом:
воль нє воль, а грѣх вєлит
сочєтовывать скопо́м.

(фігура 2, обєзіѩнѧѩ)
Волк іграѥт на свірєлкє,
мєдвєдь плѧшет гопака,
конь фѣртіт в красно́й дубльонкє:
сѣ ігра навєрнѧка.

(фігура 3, паучіѩ)
Волк - пастух, мєдвєд - монах,
конь - по спіску вше́л в Сєнат:
правда жизни нєправдіва,
но счастлівєй во сто крат.

(фігура 4, волчіѩ)
Пьѩный волк мєдвєжей кровью,
а мєдвєд дерьот гнєдка,
тот же, на дыбкі вставаѩ,
копыто́м – во лоб волка́.

(фігура 5, львінаѩ)
Из кості конѧ свірєлка,
волчьѩ пасть – то шльом танцора
и дубльоночка мєдвежьѩ -
в масть коню красным убором.

(фігура 6, бычіѩ-діонісічєскаѩ, исход всея песни)
Сѣ пріроды волхвованьѥ,
сѣ пріроды волшебство:
сродн несродності случа́ѩ
только подвіг взѧть ѥго.

(ѻбширныѥ танцы)

(- всє названіѩ фігур даны публікатором)

/історічєскаѩ справка

Лєв Толстой сочініл своѥ ѥдінствєнноѥ музыкальноѥ проізвєдєніє – вальс. Рєдко, стєснѧѩсь пєрєд гостѧмі єго ісполнѧл. Нєсколько раз просілі єго запісать на ноты, но Толстой отказывалсѧ. В днєвнікє 1895 г. С. Танєѥва єсть такоѧ указаніѧ: «обнаружілось, что Л. Н. сочіняєт. Я просіл ѥго сыграть ѥго сочінєнія, но он колєблєтсѧ». Была провєдєна спєціѩльнаѩ опєрація, 10 фєвраля 1906 года, в Ѩсной полѧнє, завєлі разговор о вальсах, Гольдєнвєйзєр своїм ісполнєніѥм растрогал Толстого і, наконєц, всє прісутствующіѥ дружно сталі просіть Льва Ніколаѥвіча ісполніть свой вальс, что і было нє бєз какого-то нєпонѧтнаго страха їм продєлано. По окончаніі ісполнєнія, вдруг, із комнаты молча і сосрєдоточєнно выскочіл Танєєв, он обладал фєномєнальной музыкальной памятью, в сосєднєй комнатє, он быстро запісал вальс цєліком на нотной бумагє. Чєрєз дєсѧть мінут послє этого Танєѥва хватіл апоплєксічєскій удар. Лєв Ніколаѥвіч сказал странныѥ слова, окончатєльно іспугавшіѩ прісутствующіх: «Ѩ же говоріл, нєльзѧ было ѥго запісывать нотамі». Впослєдствії граф Лєв Міколайовіч очєнь тємно отзывалсѧ о случаѥ с Танєѥвым і наотрєз запрєтіл ісполнѧть свой вальс. По словам Валєнтіна Булгакова, ѥго лічного сєкрєтарѧ, граф когда-то сказал, что ісполнєніѥ вальса нарушит моральный баланс мірозданіѩ. Эту фразу Булгаков воспроїзводіт дословно, ібо вообщє ѥйо нє понѧл тогда.

Запрєт графа был снѧт выжівшим послє пєрвого прослушіваніѩ вальса Танєѥвым. Послє перваго ісполнєніѩ музыкальноѥ вліѩніѥ піѥсы Толстого было огромным. Прічьом, оно сохранілось на протѧжєнії целого двадцатого вєка. Такіѥ разныѥ композіторы, как Прокофьѥв, Ванжеліс, Джон Леннон і даже вєлікій Кодзи Кондо, автор музыкі для Братьѥв Маріо, - прізнавалі рєшающую роль, которую сыграл в їх творчєской жизні вєлікій вальс.

/Всѧ пєснѧ в одном тезісє: Пєрєход экстратєлєснаго стазіса в агон – ѥсть танєц, прічьом танєц добра і своѥдєліѩ (сродності Сковороды).

/прєдувєдомлєніѥ: ніцшевскіѥ звєрі внутрі сковородінскіх

Толстой всєгда подчьорківал нєположность і нєвыводімость добра із зла: от зла к добру можно обратітьсѧ нє чєрєз умєньшєніѩ зла і діалєктіческаго прєтворєніѩ меньшаго зла в опосрєдованноѥ добро, но – ісключітєльно чєрєз скачок от добра к злу. Этот скачок возможен только із глубіны зла, когда нікакіѥ діалєктікі прєтворєніѩ зла в опосрєдованноѥ добро уже нєвозможны. Только чістоѥ зло дєлаѥт возможным скачок із нєго в добро. Посєму тєорії про ніцшеанство гр. Толстаго імєют твьордоѥ основаніѥ – находѧщаѩсѧ в том скачкє, какой своѥй жізнію граф совєршил длѧ того, чтобы прійті к проповєді добра.

Ѥслі в фігурє 1 пєсні всє трі звєрѧ іграют в чужую (аллос) фігуру, «сімволізіруют» із сєбѧ что-то нєсвоѥ, то оні закономєрно означівают на самом дєлє «грєх». Волк-мєдвєд-конь тут ѥсть заратустровскіѩ ослы: іх «да» всєгда ѥсть «нєт», но хуже того іх «нєт», каковоѥ ѥсть рєссєнтімантноѥ «да». «Да», внутрі котораго одно лішь «нєт». Утвєрждать для осла – это нєсті на сєбє в качєствє поклажи.

В фігурє 2 – звєрі становѧтсѧ заратустровскімі обєзьѩнамі: іх танєц тѧжьол і мстітєлєн. Оні ѥщьо внутрі аллєгорії чужого ѩзыка і тєлєсності. Оні імітіруют свободу і радость. Но это чужаѩ радость і свобода. Любоѥ їх двіжєніѥ огранічєно форматом танца: нікто із ніх нє імєѥт права стать із смєшного вдруг страшным ілі проніцатєльным. Только забавныѥ ідіоты ценны для этого танца. Ні «да», ні «нєт» - вот слоган обєзьѩны, торгующєй обєімі длѧ получєніѩ обманчівой выгоды. Какбізм обєзьѩны нє так льогок, как она может думать ілі прєдставлѧть. Поклажа нєсомых із прєдыдущєй фігуры ценностєй – всьо-равно нєсьотсѧ, то подбрасываєтсѧ, то потєшно сваліваєтсѧ на зємь, футболітсѧ і снова хватаєтсѧ жадной рукой голкіпєра.

Фігура 3 сімволізіруѥт слєдующій этап прєвращєніѩ аллєгорії – в заратустровского паука: оні доводѧт логіку аллєгорії до логічнаго конца – когда сімволізм заражаѥтсѧ нєпєрєносімой амбівалєнтностію. Пастух-хіщнік, стєрєгущій свою паству; монах-насільнік, задавлівающій свою і чужую молітву; дєпутат, нє ісполнѧющій волі нікакого ізбіратєлѧ, но дєлєгітімізірующій любой пісанный закон, - всє оні мстѧт моралі, котораѩ сдєлала добро парітєтным началом із большего і меньшего зла. «Нєт» паука говоріт: злоѥ добро і ѥсть чістоѥ зло. Прічьом, весьолоѥ зло. Зло танцующєѥ свой зловєщій танєц уміраніѩ всякого добра. Любаѩ ценность тут охаіваѥтсѧ і как бы нічтожитсѧ в злом танце – какой уже совсєм нє танцуѥтсѧ. Танцевальность злорадованіѩ от мєсті всєм танцам – это покой. Покой, высасывающій остаткі ценності как таковой.

Фігура 4 осущєствлѧѥт то, что было свєрнуто в прєдыдущєй фігурє: зло, ізвращающєѥ моральность аллєгорії, становітсѧ злом внєаллєгорічєскім. Длѧ того, чтобы грызть сосєда, нє нужны нікакіє обоснованіѩ, кромє возможності ѥго укусіть, рєалізовать свою злобу. Это заратустровскіѥ волкі, вєдомыѥ голодом. Їх прінціп: убівай, чтобы нє быть убітым. Ценно только то, что пєрєваріваѥтсѧ у тебѧ в желудкѥ. Фігура 4 ѥсть прєображьоннаѩ фігура 1: в нєй просто максімалізіруѥтсѧ нєгатівность всєх возможных «да».

Однако із голода постєпєнно выкрісталізовываѥтсѧ нєчто іноѥ: а імєнно – насіліє как унічтожєніѥ всєх ценностєй. Ѥслі длѧ заратустровского голода нєт нічєго выше простого фізічєского продлєніѩ своєго сущєствованіѩ за счьот убійства і поѥданіѩ своѥго бліжнєго, то здєсь насіліє уже нє хочєт даже собствєнной жизні. Нікакіх ценностєй – вот ітог аллєгорії. В фігурє 5 утрачівающєй какую бы то ні было аллєгорічность. Это уже новый заратустровскій гєрой – лєв. Это такоѥ «нєт», котороѥ уже утвєрждаѥт что-то позітівноѥ – а імєнно, танец із фігуры 2. Но – танєц внє поводка забавності. Сѣй танец уже внутрі макабра, танцующєй смєрті. Прічьом – смєрті он нє боітсѧ, потому что відіт внутрі смєрті что-то большеѥ, чєм она.

І это большеѥ – ѥсть танцующій бык-Діоніс. Волшебный скачок із нігілізма, уже зарождающєго в свойом «нєт» какоѥ-то высшеѥ утвєрждєніѥ (собствєнно, быка). В случайності тотального разрываніѩ ценностєй – находітсѧ что-то волшебноѥ, вєдущєѥ к абсолютному что із глубіны нічто.

Вот как коммєнтіруѥт автор, старєц Грігорій этот пєрєход: «Одно только длѧ тѣбє нужноѥ, одно же только и благоѥ і лѣгкоѥ, а протчєѥ всѣ труд і болѣзнь. Что же ѥсть оно ѥдино? Бог». Любоѥ насіліѥ, нєгаціѩ – ѥсть тѧжьолый труд і болѣзнь, грѣх. І ѥдіный скачок оттуда к нєобходімому внє нєбходімостєй, к танцу уже нє тѧжьолому, нє внутрі аллєгорічєского строжака, но бєз какой-лібо возможності длѧ сущєствованіѩ любых поводков – сѣ добро. Как это і проповєдовал своім словом і своѥй жизнію гр. Толстой.

// їгра ойкопрагії

Своѥдєліѥ (οικειοπραγία), сродность, внутрі пєсні Сковороды – двіжетсѧ і что-то вытанцовываѥт. Каждоѥ із пєрвых пѧті сочлєнєній трєбуѥт сєбє что-то «свойо», дающєѥ конструкції нє просто устойчівость, но і смысл і даже ѵстіну. То бішь, ѥсть свойо своѥдєліѥ осла в пєрвой фігурє. І сєго своѥдєліѩ нє так лєгко достігнуть, будь ты волк, ілі мєдвєд, ілі конь. Длѧ этого нужно трудітьсѧ. Ібо только в трудє діалєктічєского прєтворєніѩ лживого «да» в «нєт» і гніющєго «нєт» в коррупціонноє «да» - находітсѧ нєкоѥ «свойо» мєсто длѧ осла.

Понѧтноѥ дєло, уже длѧ обєзіѩны это мєсто чужоѥ і чуждоѥ. Обєзіѩњѥ своєдєліѥ – длѧ осліного смысла ускользаѥт і мєрцаѥт. Какбізм обєзьѩны нєпріѥмлєм для «отвєтствєнного» осла, бєзотвєтєн. Общій труд нєсєніѩ ценностєй – объѥдінѧѥт, танєц же – разъєдінѧѥт. Объѥдінєніѥ же танцующіх – основываѥтсѧ на скольженії мєжду ценностѧмі.

Паучіѥ своєдєліѥ – заключаѥтсѧ в остановкє двіжєніѩ обєзіѩны мєжду ценностѩмі. Основнаѩ ценность здєсь – мєсть всѧкім возможным ценностѧм і обєздвіживаніѥ двіженій мєжду німі. Ойкос тут – это любоѥ мєсто, охватываѥмоѥ нітью паука. Мстітєльный смысл ніті – паралізуѥт і высасываѥт всє смыслы із попавшего в сєть. Прі этом – ѥдінствєнноѥ мєсто длѧ ойкоса – в центрє собіраніѩ нітєй в клубок.

Голод волка, поѩдающєго всѧкого своѥго бліжнєго, імєѥт ѥдіноѥ свойо – внутрі пасті і желудка. Тотальнаѩ інкорпораціѩ сущєго вовнутрь тєла стазіса (тотальной войны как ѥдінствєнно возможного міра). Сіѩ машіна унічтожєніѩ нічєму нє служіт і как бы нє імєєт нікакого своєдєліѩ – оно тут бєз дна, это машіна нєхваткі как ѥдінствєнного мєста бєз мєста. Нігілістічєскій трубопровод із нічєго в нічєго, стрємѧщійсѧ завлєчь в свою воронку. В каком-то смыслє (ѥслі это слово тут вообщє прімєнімо) это опофєоз ойкопрагії: ѥсть только мой піщєпровод. Остальноѥ – только матєріал длѧ ѥго наполнєніѩ. Сінгулѧрность чістого насіліѩ. Вєлікій совопроснік старчіка Грігоріѩ – Гєоргій Іліч Гєгєль так і осталсѧ в волчьѥй воронкє ойкопрагії – со своѥй діалєктікой раба/господіна, взаімопєрєходѧщіх друг в друга і тєм самым дєлающіх возможным власть і історію. Отлічно оріѥнтірующійсѧ в діалєктічєскіх оборотках гєрманского ѳілосоѳа Сковорода так отвєчал на сію єрєтічєскую ловушку: «Сѣй раб господствуѥт над господіном – как только тот получаѥт своѥ господство над рабом. Да нє будєт у тебѧ, мой юный друже (посмєртноѥ пісьмо 1834-го г. Гєрману фон Кєйзєрлінгу, спрашивающєму совєта у прєстарєлого Сковороды - становітьсѧ лі ѥму послєдоватєлєм Гєгєлѧ), такой страсті ні в мыслѣх, ні в житії. Нє будь ні рабом, ніже господіном – вот мой тєбє совєт».

По поводу фігур 3 і 4 обычно аполітічный Сковорода замєчаѥт, что «трєтіѩ может содєржатьсѥ чѣтвєртай: как сіѣ відбуваєца нынѣ в Рассійскай імпєрії: окукліваємый государь, какой как будто обєздвіжіваѥт всьо і всѧ, ѣсть нєкая нєподвіжнаѩ точка внутрі нєпрєкращаємой звѣрскай войны всѣх протів всѣх».

Лєв, вырастающій із діспозіції точкі, засасывающєй любую другую фігуру, проісходіт послє заглатываніѩ этой точкі самой себѧ. Это уже ні господство насіліѩ, ні бєззащітность объѥкта насіліѩ (становѧщєгосѧ ѥдой). Это насіліѥ внє зла. Оно уже нє зло, но ѥщьо нє добро. Это ѥщьо нє своѥдєліѥ, но – уже путь к нєму. Здєсь ойкопрагіѩ – нє мєсто, но только двіжєніѥ к нєму. Лєв разрываѥт всє остальныѥ способы своѥго – как лжівыѥ і чужіѥ способы аллєпрагії. Он нє хочєт і уже нє можєт быть аллєгоріѥй. Он – ѥсть правда как бєсконєчный поіск єѩ. Поіск, отвєргающій любыѥ компроміссы. Любыѥ размєрєніѩ зла для постройкі добра із мєньшего зла. Стазіс предыдущєй фігуры только снімаѥтсѧ львом, который нє імєѥт нічєго, что сєй стазіс замєніло б, кромє анархічєского полємоса (нєгатівный стазіс замєньон нєгатівным же полємосом).

Наконєц, послєднѧѩ фігура вообщє нє содєржіт нікакіх аллєгорічєскіх звєросѵмболов. Вмєсто ніх – скупоѥ опісаніѥ таінствєннаго процесса получєніѩ полємічєской доблєсті льва («случаѩ») і прєобразованіѩ ѥйо в агонічєскій подвіг своѥдєліѩ. Свобода-случай льва становітсѧ свободой-своѥдєліѥм. Что значіт своѥдєліѥ здєсь – можно понѧть только апофатічєскі: как нє «свойо как взѧтый на себѧ чужой груз», как нє «скольженіѥ мєжду всємі чужимі своѥдєліѩмі как грузамі», как нє «сістєма, імєющаѩ пєріфєрію і центр, как узєл пєрєфєрій», как нє «точка насіліѩ, всасывающаѩ всьо в себѧ», наконец, как нє «унічтожєніѥ всѧчєскіх прічін длѧ нєподлінных відов псєвдо-своѥго». Послєднѧѩ фігура – ѥсть состоѩніѥ добра по учєнію графа Толстого.

//Толстой. Іпограф 1. Фабула: Живі в мірє, а нє во враждє

Мєдвєдь жил в дуплє на дєрєвє і вывєл мєдвєдѧт. А под дєрєвом дікій волк вывєл волчат. Мєдвєдь ходіл на добычу і ворочалсѧ к своім мєдвєдѧтам, а волк грыз дєрєво і бєгал в лєс, а к ночі пріносіл корм своім волчатам. І жилі мєдвєдь с волком в дружбє. Задумала лошадь погубіть мєдвєдѧт і волчат. Прішла она к мєдвєдю і говоріт: ты, мєдвєдь, нє ході далєко. Посматрівай за волком. Он затєѧл плохоѥ дєло: хочєт дєрєво с корєньѧмі подгрызть. Відішь, всє грызєт. Потом пошла лошадь к волку і говоріт: нє хорош у тєбѧ, волк, сосєд. Вчєра ѩ слышал, мєдвєдь говоріл своім мєдвєдѧтам: ну, мєдвєжатушкі, угощу вас скоро волчатінкой. Вот дай только он уйдєт, прінєсу вам молочнаго волчоночка покушать.
С тєх пор пєрєстал мєдвєдь ходіть за добычєю, і волк нє бєгал большє в лєс. Подохлі с голода і мєдєвєдѧта і волчата, і лошадь поѥла іх.

//Толстой. Іпограф 2. Баснѧ: Мєдвєдь на повозкє, да волк во дворє

Поводырь с мєдвєдєм подошєл к кабаку, прівѧзал мєдвєдѧ к воротам, а сам вошєл в кабак выпіть. ѩмщік на тройкє подъѥхал к кабаку, закрутіл корєннуѭ і тожє вошєл в кабак. А в тєлєгє у ѩмщіка былі калачі. Мєдвєдь учуѧл в повозкє калачі, отвѧзалсѧ, подошєл к повозкє, влєз і стал шаріть в сєнє. Лошадь оглѧнулась і шаркнула от кабака по дорогє. Мєдвєдь ухватілсѧ лапамі за грѧдкі і нє знаѥт, как ѥму быть. А лошадь, что дальшє, то пущє разгораѥтсѧ. Мєдвєдь дєржитсѧ пєрєднімі лапамі за грѧдкі і только голову поворачіваѥт то на ту сторону, то на другуѭ. А лошадь оглѧнєтсѧ-оглѧнєтсѧ — ѥщє шибчє катіт по дорогє, под гору, на гору... Проѥзжиѥ нє успєвают постораніватьсѧ. Катіт лошадь всѧ в мылє, на тєлєгє сідіт мєдвєдь, дєржитсѧ за грѧдкі да по сторонам оглѧдываѥтсѧ. Відіт мєдвєдь, что дєло плохо — убьют ѥго лошадь; начал он рєвєть. ѥщє пущє лошадь понєслась. Скакала-скакала, пріскакала домой в дєрєвню. Всє смотрѧт, что такоѥ скачєт. Уткнулась лошадь в свой двор, в ворота. Хозѧйка глѧдіт, что такоѥ? Нє путєм пріскакал хозѧін — відно, пьѧн. Выходіт на двор, а с тєлєгі нє хозѧін — мєдвєдь лєзєт. Соскочіл мєдвєдь, да в полє, да в лєс. А із лєсу тут жє на рєв мєдвєдѧ прібєжал волк і загрыз хозѧйку прѧмо во дворє.

//Толстой. Іпограф 3. Быль: Бєшєный мєдвєдь

Барін купіл красівого бурого мєдвєжонка в городє і в рукавє шубы прівєз ѥго в дєрєвню. Барынѧ полюбіла мєдвєжонка і в горніцах выхаживала ѥго. Мєдвєжонок вырос, і ѥго назвалі Мішкой.
Он ходіл на охоту с баріном, карауліл дом і іграл с дєтьмі.
Одін раз в сад забєжал волк. Волк этот бєжал прѧмо по дорожкє, хвост у нєго был опущєн, рот был открыт і ізо рта тєклі слюні. Дєті былі в саду.
Барін увідал этого волка і закрічал:
— Дєті! Бєгітє скорєѥ домой, — бєшєный волк!
Дєті услыхалі, что крічал отєц, но нє відалі волка і бєжалі ѥму прѧмо навстрєчу. Бєшєный волк хотєл бросітьсѧ на одного із дєтєй, но в это врємѧ Мішка кінулсѧ на волка і стал с нім грызтьсѧ.
Дєті убєжалі, но когда Мішка вєрнулсѧ в дом, он візжал, і на шєѥ у нєго была кровь.
Чєрєз дєсѧть днєй Мішка стал скучєн, нє піл, нє ѥл і бросілсѧ грызть щєнка. Щєнка Мішкє загрызть нє далі і запєрлі в пустуѭ горніцу.
Дєті нє понімалі, зачєм запєрлі Мішку, і пошлі потіхоньку посмотрєть мєдвєдѧ.
Оні отпєрлі двєрь і сталі клікать Мішку. Мішка чуть нє сбіл іх с ног, выбєжал на двор, увідєл пасущуѭсѧ лошадь, рєзко наскочіл на лошадь, задрал лошадь насмєрть і лєг в саду под кустом. Когда барынѧ увідала Мішку, она клікнула ѥго, но Мішка нє послушалсѧ, нє замахал хвостом і нє взглѧнул на нєѥ. Глаза у нєго былі мутныє, ізо рта тєкла слюна. Тогда барынѧ позвала мужа і сказала:
— Іді скорєй! Кто-то выпустіл Мішку і он задрал нашу лошадь, Мішка совсєм бєшєный. Раді бога, сдєлай с нім что-нібудь.
Барін вынєс ружьйо і подошєл к Мішкє. Он пріцєлілсѧ в нєго, но рука трѧслась у нєго, когда он цєлілсѧ. Он выстрєліл і нє попал в голову, а в зад.
Мєдвєдь громко зарычал і забілсѧ.
Барін подошєл бліжє, чтобы рассмотрєть, что с нім.
Вєсь зад у Мішкі был в крові і обє задніѥ ногі пєрєбіты.
Мішка подполз к баріну і стал лізать ѥму ногу. Барін затрѧссѧ, заплакал і убєжал в дом.
Тогда клікнулі охотніка, і охотнік із другого ружьѧ до смєрті убіл мєдвєдѧ і унєс ѥго.

//Толстой. Іпограф 4. Із докумєнтальной ісповєді «В чєм моѩ вєра»: Два чтєніѩ

Мєдвєдь шєл із лєсу і встрєтіл старуѭ больнуѭ лошадь. Лошадь ѥдва могла ходіть і со страху старалась нє смотрєть на мєдвєдѧ. Мєдвєдь пожалєл лошадь. Но тут із лєсу быстро выбєжал волк і погнал лошадь. Лошадь пыталась бєжать впріхромку і чуть нє падала. Мєдвєдь нагнал волка, остановіл ѥго і спросіл у нєго, чітал лі тот ѥвангєліѥ. І когда волк отвєчал, что чітал, мєдвєдь спросіл, помніт лі он мєсто із ѥвангєліѩ «как хотітє, чтобы с вамі поступалі другіѥ, так і вы поступайтє с німі».
Волк растєрѧлсѧ і нє знал, что отвєтіть. Он был смущєн і, відімо, іскал отговоркі. Вдруг в умных, чєрных глазах волка блєснул свєт, он повєрнулсѧ к мєдвєдю боком, как бы уходѧ, і спросіл того, чітал лі он по пєчєні лошаді. Потрѧсєнный мєдвєдь так і осталсѧ стоѩть. Это был ѥдінствєнный звєрь в ѥго жизні, строго логічєскі разрєшивший тот вєчный вопрос, который прі нынєшніх лєсных порѧдках стоѩл пєрєд мєдвєдєм і стоіт пєрєд каждым звєрєм, называющім сєбѧ хрістіаніном.

|| послухать пѣсню на саундклаўдє ||| ‬‪#самсон_георгий_песенки ||| всѣ пѣсєнкі на саундклаудє ||| всѣ відєω на ѭтіѭ́бѣ