Fri, 17 Apr 2026 15:48:45 +0200 https://hearthis.at/samsongeorg/ en-EN contact@hearthis.at contact@hearthis.at https://hearthis.at/samsongeorg/ https://img.hearthis.at/1/n/4/_/uploads/2916330/image_user/w1400_h1400_q70_ptrue_v2_----cropped_00914bd51ada827bdef331050b55e83e14792985943899006877734473143142301975184n1.jpg no no https://hearthis.at/samsongeorg/begemoth/
Агωнаљныѥ ѿношеніѩ ѳормують любовь мѣж завойӧванной любімой й завоѥватѣлєм-партізаном. Внутрі прѣдєљной агрѣссії й распорѧженіѥм плѣнной ѩко прѣдмѣтом проїзвољново пољзованіѩ содѣржиҵа глубочайшаѩ нѣжность й трѣпєт прѣд ѥйӧ сѵлой й красотой, затмѣвающєй сѵлу й красоту ѻстаљново космоса. Подлінно владєть любімой нѣвозможно, посѣму любімый захватываѥть ѥйӧ наскоком, пока ѻна нє ѻпомнілась, а затѣм уже пріручаѥть й прісваїваѥть ѥйӧ, дѣлаѩсь ѥйӧ нєйӧбходімою частію.

//музыка: Эрік Саті
слова: Самѱон

//Ѡркѣстр зѣмных партізан Слава Богу за Всьӧ:
ангѣлы нѣжново террора: лѣвіѩѳанськіѥ гітары-мандоліны,
Самѱон: прідыханіѩ

//слова

Сє, любімаѩ моѩ, ты вкрѹг мѣнє́,
в чрѣслах твоїх крѣпость бє,
в пупѣ - дінамо твоѥво мѧса,
хвост ставішь свой, ѩк кѵпаріс,
жилы орна́мєнтом лѧ́двіѥй
плѣ́тєны вніз,

рьӧбра выдєланы їз мѣдной латуні,
хрѣбєт слíѩн чӧрным чугýном,
а по нѹтру ты - начаљна
Госпо́днѧ пластмасса.
Їгры твої – їгры ангѣлов,
взойдьӧшь, любовь, на го́ру горóв,

мѵртворішь там тартарськім чєтвѣрола́пым,
сама їх кусаѥшь-царапашь,
под всѧкім дрѣвом ты спішь,
прі ѻсώку-тростнік і камыш,
скѵ́нію голωвє твоѥй їму́щі
лѣса, заборы, ѻвіны купно кýщєй,

із рєкі пійӧшь, Ійордан разлєйсѧ в твої уста –
нє замєтішь сѣвó, во главє твоѥй пустота,
уловлю как нєпріступный
взҩр твово ѻка,
облωжду́ узду́ о ноздрє́х,
з каково вωсто́ка

вдѣну кољцé в твоѭ нóздрю, красóтко,
возглаголішь молѣніѥ-прошеніѥ кротко,
сотворю завѣт з тобωй,
полωню́ тѧ в раба маљчішкой,
поїграю ѩко птічкой
ілі ѿдам дѣтѧм, ѩк ворωбы́шку,

напітаю тѧ ѻ ѩзы́цєх, раздєлю тобωй
твоїма умом-красотой
хананє́йскі нарóдові,
возложу на тѧ руку, помнѧ о брані,
бы́ша на тѣлє твоѥму
цвѣтущєму плóдовѣ.]]>
Агωнаљныѥ ѿношеніѩ ѳормують любовь мѣж завойӧванной любімой й завоѥватѣлєм-партізаном. Внутрі прѣдєљной агрѣссії й распорѧженіѥм плѣнной ѩко прѣдмѣтом проїзвољново пољзованіѩ содѣржиҵа глубочайшаѩ нѣжность й трѣпєт прѣд ѥйӧ сѵлой й красотой, затмѣвающєй сѵлу й красоту ѻстаљново космоса. Подлінно владєть любімой нѣвозможно, посѣму любімый захватываѥть ѥйӧ наскоком, пока ѻна нє ѻпомнілась, а затѣм уже пріручаѥть й прісваїваѥть ѥйӧ, дѣлаѩсь ѥйӧ нєйӧбходімою частію.

//музыка: Эрік Саті
слова: Самѱон

//Ѡркѣстр зѣмных партізан Слава Богу за Всьӧ:
ангѣлы нѣжново террора: лѣвіѩѳанськіѥ гітары-мандоліны,
Самѱон: прідыханіѩ

//слова

Сє, любімаѩ моѩ, ты вкрѹг мѣнє́,
в чрѣслах твоїх крѣпость бє,
в пупѣ - дінамо твоѥво мѧса,
хвост ставішь свой, ѩк кѵпаріс,
жилы орна́мєнтом лѧ́двіѥй
плѣ́тєны вніз,

рьӧбра выдєланы їз мѣдной латуні,
хрѣбєт слíѩн чӧрным чугýном,
а по нѹтру ты - начаљна
Госпо́днѧ пластмасса.
Їгры твої – їгры ангѣлов,
взойдьӧшь, любовь, на го́ру горóв,

мѵртворішь там тартарськім чєтвѣрола́пым,
сама їх кусаѥшь-царапашь,
под всѧкім дрѣвом ты спішь,
прі ѻсώку-тростнік і камыш,
скѵ́нію голωвє твоѥй їму́щі
лѣса, заборы, ѻвіны купно кýщєй,

із рєкі пійӧшь, Ійордан разлєйсѧ в твої уста –
нє замєтішь сѣвó, во главє твоѥй пустота,
уловлю как нєпріступный
взҩр твово ѻка,
облωжду́ узду́ о ноздрє́х,
з каково вωсто́ка

вдѣну кољцé в твоѭ нóздрю, красóтко,
возглаголішь молѣніѥ-прошеніѥ кротко,
сотворю завѣт з тобωй,
полωню́ тѧ в раба маљчішкой,
поїграю ѩко птічкой
ілі ѿдам дѣтѧм, ѩк ворωбы́шку,

напітаю тѧ ѻ ѩзы́цєх, раздєлю тобωй
твоїма умом-красотой
хананє́йскі нарóдові,
возложу на тѧ руку, помнѧ о брані,
бы́ша на тѣлє твоѥму
цвѣтущєму плóдовѣ.]]> 1040305 no no Fri, 23 Sep 2016 21:57:09 +0200 2016-09-23T21:57:09+02:00 4:47 https://hearthis.at/samsongeorg/gloomy-sunday/
Замогыљнаѩ пѣснѧ про тѧжесть всѣйӧбщєво воскрѣсєніѩ й нєйӧпрѣдєљӧнность встрѣчі любімых послѣ нѣво. По нєдоразумѣнію пѣснѧ была гѵмном самоюбіваніѩ, тогда как ѻна ѿражаѥт глыбокіѥ хрістіѩнськіѥ їнтуїциї стосовно малоѻпрєдѣлімості їдентічності воскрѣсшево.

/їсторіѩ пѣсні: http://nostradamvs.livejournal.com/203827.html

/нєкотороѥ прѣдувѣдомлєніѥ

Ѥслі ѥдіно-нєїзмѣнной ѻстайӧҵа точка мѣстоймѣніѩ пѣрвово ліца, собірающаѩ вокруг сѣбѧ всѣ їсторії, характѣрістікі й болєвыѥ знакі, до этово «ѩ» самоѿносѧщіѥсѧ, - то на чьӧм может ѻсновываҵа вѣра в то, што сії їсторії-характѣрістікі-знакі ѻстануҵа тѣмі же самымі, што прі посюстороннєй жизні? Вполнѣ вѣроѩтно, ѻні їзмѣнѧҵа, прічьӧм у самом нєйӧжиданном направлѣнії. Посѣму когда хрістіѩнськоѥ мѵросозѣрцаніѥ ѻсвобождаѥҵа ѿ ѥзычѣськово страха погыбѣлі й получаѥт нєкоторую любовь ѩко ѻснованіѥ бытіѩ й даже быта, - то їмѣѥть дѣло з трѣвогой їново рода. А їмѣнно – трѣвогой послѣвоскрѣсново узнаваніѩ сѣбѧ самово й своѥво любімово. Всьӧ-во-всьӧм-любовь-прінцип ѥсть пространство этой трѣвожності й нѣкотораѩ возможность ѥйӧ (трѣвожності) прѣйӧдолѣніѩ. Ѻб этом наша пѣснѧ.

//слова: Ласло Ѩвор(László Jávor)
музыка: Рѣжӧ Шереш (Rezső Seress)

//хор їмѣющіх надѣжду на в©крѣсєніѥ Слава Богу за Всьӧ:
люді з тово свѣта: бас, ударныѥ, скрыпкі,
Самѱон: ужасаніѩ

//пѣрєвод (Самѱонов)

Ско́рбны в©крѣсныѥ сотнѧмі розочкі,
мілѣњка, ждал тѧ, молѧсѧ потрошечку,
утро в©крѣсно погналось за сном моїм,
чӧрн катаѳалк повѣрнул бѣз тѣбѧ у њӧм.

З тѣх пор в©крѣ́сєњѥ ско́рбно на вѣк вѣком,
сљӧзы в пітьйӧ мнѣ, пѣчаљ ѩко хлѣб ѥдо́м.

Ско́рбноѥ в©крѣ́сєњѥ.

В кра́йнє в©крѣ́сєњѥ прíді мнѣ, мілѣњка,
будѣть там поп, гроб ї саван порѳíрою,
будуть цвѣты ждать мѣнѧ ѻдіњӧшєњка,
вішнєй цвѣтучєй в послѣдню доро́жењку.

Глазік ѿкрыт будєть, штобы ѿсюда тѧ
благословіті зрачком смѣрті лютыѩ.

Ско́рбноѥ в©крѣ́сєњѥ.

//орыгінал (угорській)
Szomorú vasárnap száz fehér virággal
Vártalak kedvesem templomi imával
Álmokat kergető vasárnap délelőtt
Bánatom hintaja nélküled visszajött

Azóta szomorú mindig a vasárnap
Könny csak az italom kenyerem a bánat...
Szomorú vasárnap
Utolsó vasárnap kedvesem gyere el
Pap is lesz, koporsó, ravatal, gyászlepel
Akkor is virág vár, virág és - koporsó
Virágos fák alatt utam az utolsó

Nyitva lesz szemem hogy még egyszer lássalak
Ne félj a szememtől holtan is áldalak...
Utolsó vasárnap
]]>
Замогыљнаѩ пѣснѧ про тѧжесть всѣйӧбщєво воскрѣсєніѩ й нєйӧпрѣдєљӧнность встрѣчі любімых послѣ нѣво. По нєдоразумѣнію пѣснѧ была гѵмном самоюбіваніѩ, тогда как ѻна ѿражаѥт глыбокіѥ хрістіѩнськіѥ їнтуїциї стосовно малоѻпрєдѣлімості їдентічності воскрѣсшево.

/їсторіѩ пѣсні: http://nostradamvs.livejournal.com/203827.html

/нєкотороѥ прѣдувѣдомлєніѥ

Ѥслі ѥдіно-нєїзмѣнной ѻстайӧҵа точка мѣстоймѣніѩ пѣрвово ліца, собірающаѩ вокруг сѣбѧ всѣ їсторії, характѣрістікі й болєвыѥ знакі, до этово «ѩ» самоѿносѧщіѥсѧ, - то на чьӧм может ѻсновываҵа вѣра в то, што сії їсторії-характѣрістікі-знакі ѻстануҵа тѣмі же самымі, што прі посюстороннєй жизні? Вполнѣ вѣроѩтно, ѻні їзмѣнѧҵа, прічьӧм у самом нєйӧжиданном направлѣнії. Посѣму когда хрістіѩнськоѥ мѵросозѣрцаніѥ ѻсвобождаѥҵа ѿ ѥзычѣськово страха погыбѣлі й получаѥт нєкоторую любовь ѩко ѻснованіѥ бытіѩ й даже быта, - то їмѣѥть дѣло з трѣвогой їново рода. А їмѣнно – трѣвогой послѣвоскрѣсново узнаваніѩ сѣбѧ самово й своѥво любімово. Всьӧ-во-всьӧм-любовь-прінцип ѥсть пространство этой трѣвожності й нѣкотораѩ возможность ѥйӧ (трѣвожності) прѣйӧдолѣніѩ. Ѻб этом наша пѣснѧ.

//слова: Ласло Ѩвор(László Jávor)
музыка: Рѣжӧ Шереш (Rezső Seress)

//хор їмѣющіх надѣжду на в©крѣсєніѥ Слава Богу за Всьӧ:
люді з тово свѣта: бас, ударныѥ, скрыпкі,
Самѱон: ужасаніѩ

//пѣрєвод (Самѱонов)

Ско́рбны в©крѣсныѥ сотнѧмі розочкі,
мілѣњка, ждал тѧ, молѧсѧ потрошечку,
утро в©крѣсно погналось за сном моїм,
чӧрн катаѳалк повѣрнул бѣз тѣбѧ у њӧм.

З тѣх пор в©крѣ́сєњѥ ско́рбно на вѣк вѣком,
сљӧзы в пітьйӧ мнѣ, пѣчаљ ѩко хлѣб ѥдо́м.

Ско́рбноѥ в©крѣ́сєњѥ.

В кра́йнє в©крѣ́сєњѥ прíді мнѣ, мілѣњка,
будѣть там поп, гроб ї саван порѳíрою,
будуть цвѣты ждать мѣнѧ ѻдіњӧшєњка,
вішнєй цвѣтучєй в послѣдню доро́жењку.

Глазік ѿкрыт будєть, штобы ѿсюда тѧ
благословіті зрачком смѣрті лютыѩ.

Ско́рбноѥ в©крѣ́сєњѥ.

//орыгінал (угорській)
Szomorú vasárnap száz fehér virággal
Vártalak kedvesem templomi imával
Álmokat kergető vasárnap délelőtt
Bánatom hintaja nélküled visszajött

Azóta szomorú mindig a vasárnap
Könny csak az italom kenyerem a bánat...
Szomorú vasárnap
Utolsó vasárnap kedvesem gyere el
Pap is lesz, koporsó, ravatal, gyászlepel
Akkor is virág vár, virág és - koporsó
Virágos fák alatt utam az utolsó

Nyitva lesz szemem hogy még egyszer lássalak
Ne félj a szememtől holtan is áldalak...
Utolsó vasárnap
]]> 1033917 no no Sun, 18 Sep 2016 18:52:59 +0200 2016-09-18T18:52:59+02:00 1:46 https://hearthis.at/samsongeorg/zyplyonok/
/слова й музы́ка: мырѿрѣчныѩ ѻстаљцы благочѣстіѩ (19-ый вѣк)

/Самѱон Гѣωргій й бѣгуновській ансамбљ їз гωѵна й па́лок Слава Богу за Всьӧ:

гωѵно: ѱѣѵдогармонічєськіѥ ѻснованіѩ,
палкі: трубныѥ гласы, также ѱалтір й гуслі,
Самѱон: їзбѣганіѥ какіх-лібо дѣѳініций, бѣг.

1.
Ѩ пѣтєл жарєный, ѩ пѣтєл шпа́рєный,
ї пѣтєл тоже хощєт жить.
Мѣнє поймали, арѣстовалі,
вѣлєлі: pass-port покажи!
2.
Pass-port’a нѣту – гоні монѣту.
Монѣты нѣт – садісь в тѹрму.
Тѹрма закрыта – садісь в корыто:
в крестіљнє тонєшь, ѩк муму.
3.
Ѩ нє совѣҵкіий, но ї нє свѣҵкій,
ї ѩ нє папській эміссар.
Не агітіровал-прозѣлітíровал,
а тољко зьӧрнышкі клѣвал.
4.
А на буљваре монахі-шмары,
Хріста распѧлі ї галдѧт:
«а ну как в пѣснє, а ну воскрѣсні!» –
крѣстѧҵа й пѣ́тєла жарѧ́т.
5.
«Скорѣй сѣй пѣтєл закукорѣчєл,
чѣм ѻбыграшь кідалу-смѣрть», –
ѩ встрѣпєнулсѧ, в вѣрвь распрѧгнулсѧ,
закукарєкал, круть ї вѣрть.
6.
Но власти стро́гі, жрѣцы в-рот-ногі,
ѻпьѧть споймалі у сілкі.
Запрѣссовалі, бакхічно рвали,
ѿѳѣстівалілі в кускі:
7.
Была бы шлѧпа, ї рѧса з драпа,
а к нім живот ї голова,
была б #решьӧтка, к рѣшьӧткє #мьӧтка,
а ѻстаљноѥ трын-трава.
8.
Ѩ пѣтєл жарєный, ѩ пѣтєл шпарєный,
нє смѣл вопрос совопросíть.
Прокурато́ром мѧ́тый, ѿ вью́ной жизні взѧтый.
Цыпљӧнкі тоже хощуть жить!
9.
Не убівайте, мнѣ жизњ оставьтє –
вам вѣру-правду сослужу!
Не убівайте, мнѣ смѣрть ѻставьтє –
ї смѣртю в жизњ ѩ прѣложу!

Трактат ҩбъѩснітєљный - см. у ѳейсбѹце: https://www.facebook.com/slavaboguzavsio/posts/922877244505702
]]>
/слова й музы́ка: мырѿрѣчныѩ ѻстаљцы благочѣстіѩ (19-ый вѣк)

/Самѱон Гѣωргій й бѣгуновській ансамбљ їз гωѵна й па́лок Слава Богу за Всьӧ:

гωѵно: ѱѣѵдогармонічєськіѥ ѻснованіѩ,
палкі: трубныѥ гласы, также ѱалтір й гуслі,
Самѱон: їзбѣганіѥ какіх-лібо дѣѳініций, бѣг.

1.
Ѩ пѣтєл жарєный, ѩ пѣтєл шпа́рєный,
ї пѣтєл тоже хощєт жить.
Мѣнє поймали, арѣстовалі,
вѣлєлі: pass-port покажи!
2.
Pass-port’a нѣту – гоні монѣту.
Монѣты нѣт – садісь в тѹрму.
Тѹрма закрыта – садісь в корыто:
в крестіљнє тонєшь, ѩк муму.
3.
Ѩ нє совѣҵкіий, но ї нє свѣҵкій,
ї ѩ нє папській эміссар.
Не агітіровал-прозѣлітíровал,
а тољко зьӧрнышкі клѣвал.
4.
А на буљваре монахі-шмары,
Хріста распѧлі ї галдѧт:
«а ну как в пѣснє, а ну воскрѣсні!» –
крѣстѧҵа й пѣ́тєла жарѧ́т.
5.
«Скорѣй сѣй пѣтєл закукорѣчєл,
чѣм ѻбыграшь кідалу-смѣрть», –
ѩ встрѣпєнулсѧ, в вѣрвь распрѧгнулсѧ,
закукарєкал, круть ї вѣрть.
6.
Но власти стро́гі, жрѣцы в-рот-ногі,
ѻпьѧть споймалі у сілкі.
Запрѣссовалі, бакхічно рвали,
ѿѳѣстівалілі в кускі:
7.
Была бы шлѧпа, ї рѧса з драпа,
а к нім живот ї голова,
была б #решьӧтка, к рѣшьӧткє #мьӧтка,
а ѻстаљноѥ трын-трава.
8.
Ѩ пѣтєл жарєный, ѩ пѣтєл шпарєный,
нє смѣл вопрос совопросíть.
Прокурато́ром мѧ́тый, ѿ вью́ной жизні взѧтый.
Цыпљӧнкі тоже хощуть жить!
9.
Не убівайте, мнѣ жизњ оставьтє –
вам вѣру-правду сослужу!
Не убівайте, мнѣ смѣрть ѻставьтє –
ї смѣртю в жизњ ѩ прѣложу!

Трактат ҩбъѩснітєљный - см. у ѳейсбѹце: https://www.facebook.com/slavaboguzavsio/posts/922877244505702
]]> 952637 no no Sun, 10 Jul 2016 22:46:37 +0200 2016-07-10T22:46:37+02:00 8:55 https://hearthis.at/samsongeorg/nashi-dela/
/слова і музыка: Самсон

/Самсон Гєоргій і глухонѣмой ангѣл:

ангєл: радіопрійӧмнік
Самсон: голос

//слова:

Наши дєла обьӧрнуты слоѥм ваты,
і когда ѩ ударіть тѣбѧ пытаюс –
то тољко мѧхко ліца касаюс,
із нωсу сыплюҵа хлопіѩ пѣнопластовой крові,
мы крічім животно ї скоро -
то, што на слух вродѣ паданіѩ снѣга,
прѧмо в зрачок смотрю, сползаѩ в ма́рлєво вѣко,
по заплывшєй, ѿкормлєнной, стьӧртой мордє
моѥй смысла спєчьӧшь сырой коржік,
молча составліваюсь їз войлочных кубіков лѣгω -
ты пройдьӧшь мімо, рукой помахаѩ:
долго-долго-долго рождаѥт нѣдо
моѥво долгостроѩ пѣсочный камѣњ]]>
/слова і музыка: Самсон

/Самсон Гєоргій і глухонѣмой ангѣл:

ангєл: радіопрійӧмнік
Самсон: голос

//слова:

Наши дєла обьӧрнуты слоѥм ваты,
і когда ѩ ударіть тѣбѧ пытаюс –
то тољко мѧхко ліца касаюс,
із нωсу сыплюҵа хлопіѩ пѣнопластовой крові,
мы крічім животно ї скоро -
то, што на слух вродѣ паданіѩ снѣга,
прѧмо в зрачок смотрю, сползаѩ в ма́рлєво вѣко,
по заплывшєй, ѿкормлєнной, стьӧртой мордє
моѥй смысла спєчьӧшь сырой коржік,
молча составліваюсь їз войлочных кубіков лѣгω -
ты пройдьӧшь мімо, рукой помахаѩ:
долго-долго-долго рождаѥт нѣдо
моѥво долгостроѩ пѣсочный камѣњ]]> 936069 no no Fri, 24 Jun 2016 13:47:39 +0200 2016-06-24T13:47:39+02:00 2:27 https://hearthis.at/samsongeorg/mova/
Ѻпытным путьӧм получаѥҵа, што тољко у сѣртце рѵѳма ѻтысківаѥҵа чаѥмаѩ тішина, й таковоѥ сѣртце – сѣ мануѩљный удар по речѣвому органу с цѣлію ѻстановлєніѩ рѣчєвой дѣѩтєљності й начала бытійной.

//слова й музы́ка: Самѱон

//їсіхастічно-ѿвѣтный соѭз Слава Богу за Всьӧ:
гѵтары й гуслі – сѵмѳонічєськіѥ люді
молчаніѥ - Самѱон

//тѣѯт пѣсні

Прѣтворѣніѥ мовы у ѥзык

Как будто правільнаѩ, нє навѧзчіваѩ цеҧ сωюзов –
соѥдіньӧнных, развѣдьӧнных, протівльӧнных – мостѧщаѩ прѧмую
соѻбщающуѭсѧ дωрожку – прѧмо, как ударіть в пасть ї зубы, -
і какоѥ составлєњє сѵнтаѯіса

їзбрать, попољзуѩсь ѻсобымі значкамі прѣпінањѩ:
то ѥсть в высшєй стѣпєні бітьѩ:
ѿбітьѩ пѣчєні длѧ рѵѳма –
рѵѳма в пѣчєњ, чтоб свѧзать
проїсходѧщєѥ їз жил
в ѻсобу красну ніть:
душевново длѧ – параллєљново
з совозрастающімі «злымі» – їзрастаніѩ,

ѻставів позаді сѣбѧ пѹстыню рѣчі, ѻсѧзаѥшь
внутрі сады сыры́ѥ нєлѣѯíчєсково вωдойӧма,
вωдозаборніка, вωдонапорной башні і кωлодца,
гдѣ нє́как жить, но гωлода нѣт смѣрті совсѣм,

союзнічають в рѣчі завсѣгда
прѧмоѥ соѻтвѣҵтвіѥ вопросѿвѣтов мѣжду швов
пѣрєѳронтіровым составом рѣчі
й ровною удара прωстотой ї прѧмізной,
ї разрывањѥм разговора в тішину,
длѧ прѣтворѣњѩ мовы у ѥзык
вісѧчій, у дыхањѥ, в рѵфмы крові у вісках.
]]>
Ѻпытным путьӧм получаѥҵа, што тољко у сѣртце рѵѳма ѻтысківаѥҵа чаѥмаѩ тішина, й таковоѥ сѣртце – сѣ мануѩљный удар по речѣвому органу с цѣлію ѻстановлєніѩ рѣчєвой дѣѩтєљності й начала бытійной.

//слова й музы́ка: Самѱон

//їсіхастічно-ѿвѣтный соѭз Слава Богу за Всьӧ:
гѵтары й гуслі – сѵмѳонічєськіѥ люді
молчаніѥ - Самѱон

//тѣѯт пѣсні

Прѣтворѣніѥ мовы у ѥзык

Как будто правільнаѩ, нє навѧзчіваѩ цеҧ сωюзов –
соѥдіньӧнных, развѣдьӧнных, протівльӧнных – мостѧщаѩ прѧмую
соѻбщающуѭсѧ дωрожку – прѧмо, как ударіть в пасть ї зубы, -
і какоѥ составлєњє сѵнтаѯіса

їзбрать, попољзуѩсь ѻсобымі значкамі прѣпінањѩ:
то ѥсть в высшєй стѣпєні бітьѩ:
ѿбітьѩ пѣчєні длѧ рѵѳма –
рѵѳма в пѣчєњ, чтоб свѧзать
проїсходѧщєѥ їз жил
в ѻсобу красну ніть:
душевново длѧ – параллєљново
з совозрастающімі «злымі» – їзрастаніѩ,

ѻставів позаді сѣбѧ пѹстыню рѣчі, ѻсѧзаѥшь
внутрі сады сыры́ѥ нєлѣѯíчєсково вωдойӧма,
вωдозаборніка, вωдонапорной башні і кωлодца,
гдѣ нє́как жить, но гωлода нѣт смѣрті совсѣм,

союзнічають в рѣчі завсѣгда
прѧмоѥ соѻтвѣҵтвіѥ вопросѿвѣтов мѣжду швов
пѣрєѳронтіровым составом рѣчі
й ровною удара прωстотой ї прѧмізной,
ї разрывањѥм разговора в тішину,
длѧ прѣтворѣњѩ мовы у ѥзык
вісѧчій, у дыхањѥ, в рѵфмы крові у вісках.
]]> 881528 no no Sat, 14 May 2016 13:08:16 +0200 2016-05-14T13:08:16+02:00 1:51 https://hearthis.at/samsongeorg/dozhd/
/**Самѱон Гєоргій й помінальнаѩ сотнѧ Слава Богу за Всьӧ**:
*герої *нє вмирають,
*Самсон* - вой

//музыка: *Кім Брѣйтбург*
//слова: *Арсєній Тарковській*

//**слова**

То былі каплі дождєвыѥ,
сжігавшіє і свѣт і тѣњ,
по волє случая впєрвыѥ
мы встрєтілісь в послєдній дѣњ,

Ї тољко радугі в туманє
вокруг пылающіх ѻгнєй
повєдалі тѣбє заранє
о блізості душі моѥй,

Дошть, ѻгнѣнный дошть

Ѡ том, што лєта міновалі,
што жизњ трѣвожна і бѣдна,
а ты вѣдь нє жила покамѣст,
так мало на зѣмлє жила.

І сљӧзы, капѣљкі сухіѥ
свѣтілісь на ліцє твоѥм,
а ѩ ѥщьӧ нє знал, какіѥ
страшіљства мы пєрѣживьӧм.

Дошть, ѻгнѣнный дошть

Я голос твой даљӧкій слышу,
друг другу мы нєљзя помочь,
і дошть ѻгњӧм і сѣрой брызжєт,
от сіх до сіх палíт всю ночь.

Дошть, ѻгнѣнный дошть

|| [послухать пѣсню на саундклаўдє](https://soundcloud.com/samson-georgiy/dozhd)
||| ‬[‪#самсон_георгий_песенки](https://www.facebook.com/hashtag/%D1%81%D0%B0%D0%BC%D1%81%D0%BE%D0%BD_%D0%B3%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B8?source=feed_text&story_id=633882740071822)
||| [всѣ пѣсєнкі на саундклаудє](https://soundcloud.com/samson-georgiy)
||| [всѣ відєω на ѭтіѭ́бѣ](https://www.youtube.com/playlist?list=PLT2Z6MI4px5Bi2MNO-Ob6M9kuY7EdQ5gO)
]]>
/**Самѱон Гєоргій й помінальнаѩ сотнѧ Слава Богу за Всьӧ**:
*герої *нє вмирають,
*Самсон* - вой

//музыка: *Кім Брѣйтбург*
//слова: *Арсєній Тарковській*

//**слова**

То былі каплі дождєвыѥ,
сжігавшіє і свѣт і тѣњ,
по волє случая впєрвыѥ
мы встрєтілісь в послєдній дѣњ,

Ї тољко радугі в туманє
вокруг пылающіх ѻгнєй
повєдалі тѣбє заранє
о блізості душі моѥй,

Дошть, ѻгнѣнный дошть

Ѡ том, што лєта міновалі,
што жизњ трѣвожна і бѣдна,
а ты вѣдь нє жила покамѣст,
так мало на зѣмлє жила.

І сљӧзы, капѣљкі сухіѥ
свѣтілісь на ліцє твоѥм,
а ѩ ѥщьӧ нє знал, какіѥ
страшіљства мы пєрѣживьӧм.

Дошть, ѻгнѣнный дошть

Я голос твой даљӧкій слышу,
друг другу мы нєљзя помочь,
і дошть ѻгњӧм і сѣрой брызжєт,
от сіх до сіх палíт всю ночь.

Дошть, ѻгнѣнный дошть

|| [послухать пѣсню на саундклаўдє](https://soundcloud.com/samson-georgiy/dozhd)
||| ‬[‪#самсон_георгий_песенки](https://www.facebook.com/hashtag/%D1%81%D0%B0%D0%BC%D1%81%D0%BE%D0%BD_%D0%B3%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B8?source=feed_text&story_id=633882740071822)
||| [всѣ пѣсєнкі на саундклаудє](https://soundcloud.com/samson-georgiy)
||| [всѣ відєω на ѭтіѭ́бѣ](https://www.youtube.com/playlist?list=PLT2Z6MI4px5Bi2MNO-Ob6M9kuY7EdQ5gO)
]]> 876674 no no Mon, 09 May 2016 23:15:44 +0200 2016-05-09T23:15:44+02:00 4:59 https://hearthis.at/samsongeorg/zakat/
Сущєствуєт нєсколько альтєрнатівных традіцій інтєрпрєтаціі основнаго мєссіджа пєсні: школа Івана Толстого понімаѥт ѥйо как рєзультат біохімічєскіх процєссов распада рєальності в уміраѭщєм мозгє гєроѩ; точка зрєніѩ сына поэта Ѥвгєнія Пастернака - в пєснє поєтся ні что іноє, как візіонєрскій апокаліпсічєскій опыт автора, Юрія Жіваго (Ѥвгєній, по мнєніѭ большінства ісслєдоватєлєй, был ѥдінствєнным прототіпом Жівого Доктора); наконєц, Кім Юн-Ран, ізвєстный кітайскій пастернаковєд, прідєржіваєтся того мнєнія, что пєрєд намі парафраз дантовскіх чтєній автора, прісовокуплєнный ѥго рєінкарнаціоннымі (напрімєр, Доктор іскрєннє вєріл, что он являєтся аватаром Лєрмонтова) увлєчєніямі.

//**Ансамбль вєжлівых зєльоных оккупантов Слава Богу за Всьо!:**
*Хуан дєл Энсіно* - романсіческиѩ, а также другіѩ ударныѩ інструмєнты (1496),
*Богорыс Пастернак* - пробуждающєѥся хрістіанскоѥ чувство (~1950),
*Студіо дер фрюхєн мюзік і Андрєѩ фон Рамм* - бєссмєртіѥ (1969),
*Самѱон Гєоргій* - візуальныѩ эффєкты.

//**слова**

Закат.

Значіл многоѥ в судьбє,
і прішла пєчаљ-разлука,
очѣњ долго про тѣбє
слуха нє было, ні духа.

Чѣрєз очѣњ много лѣт
ѻбраз твой мѣня встрєвожіл,
нікому к нам дѣла нѣт:
ѻбморока послѣ ѩ нє ѻ́жіл.

К людям хочєҵа в толпу,
в вѣчєрнóѥ ожівлєњѥ -
всьӧ разнєсєно в щѣпу,
всѣ стоѩт уж на колѣнях.

І по лѣстніце бѣгу,
в правду выхожу впѣрвыѥ
в эті уліцы в снѣгу,
вымєршиѥ мостовыѥ.

Всьӧ ложиҵа в тьму, в уют,
смєрть торопіҵа трамваѥм.
нєскољко мінут мінут:
город вíдь нєузнаваѥм.

Вьѭга врѣмя вяжєт в сѣть
із ѻднопартійных хлопьѥв,
штобы во́врѣмя поспѣть,
стынут, нє доѥ́в-нє дóпів.

Чуѭ-чуѭ ѩ їх всѣх,
ѩк содрал з ніх шкуру,
љдом втопчусь, ѩк мьӧрзлый снѣх,
вродѣ вѣтра, губы дую.

З мною люді-бѣз-їмьӧн™,
дѣті, жьӧны, домосѣды,
їмі всѣмі побєждьӧн,
ѻконча́нной жду побѣды.

|| [послухать пѣсню на саундклаўдє](https://soundcloud.com/samson-georgiy/zakat)
||| ‬[‪#самсон_георгий_песенки](https://www.facebook.com/hashtag/%D1%81%D0%B0%D0%BC%D1%81%D0%BE%D0%BD_%D0%B3%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B8?source=feed_text&story_id=633882740071822)
||| [всѣ пѣсєнкі на саундклаудє](https://soundcloud.com/samson-georgiy)
||| [всѣ відєω на ѭтіѭ́бѣ](https://www.youtube.com/playlist?list=PLT2Z6MI4px5Bi2MNO-Ob6M9kuY7EdQ5gO)

]]>
Сущєствуєт нєсколько альтєрнатівных традіцій інтєрпрєтаціі основнаго мєссіджа пєсні: школа Івана Толстого понімаѥт ѥйо как рєзультат біохімічєскіх процєссов распада рєальності в уміраѭщєм мозгє гєроѩ; точка зрєніѩ сына поэта Ѥвгєнія Пастернака - в пєснє поєтся ні что іноє, как візіонєрскій апокаліпсічєскій опыт автора, Юрія Жіваго (Ѥвгєній, по мнєніѭ большінства ісслєдоватєлєй, был ѥдінствєнным прототіпом Жівого Доктора); наконєц, Кім Юн-Ран, ізвєстный кітайскій пастернаковєд, прідєржіваєтся того мнєнія, что пєрєд намі парафраз дантовскіх чтєній автора, прісовокуплєнный ѥго рєінкарнаціоннымі (напрімєр, Доктор іскрєннє вєріл, что он являєтся аватаром Лєрмонтова) увлєчєніямі.

//**Ансамбль вєжлівых зєльоных оккупантов Слава Богу за Всьо!:**
*Хуан дєл Энсіно* - романсіческиѩ, а также другіѩ ударныѩ інструмєнты (1496),
*Богорыс Пастернак* - пробуждающєѥся хрістіанскоѥ чувство (~1950),
*Студіо дер фрюхєн мюзік і Андрєѩ фон Рамм* - бєссмєртіѥ (1969),
*Самѱон Гєоргій* - візуальныѩ эффєкты.

//**слова**

Закат.

Значіл многоѥ в судьбє,
і прішла пєчаљ-разлука,
очѣњ долго про тѣбє
слуха нє было, ні духа.

Чѣрєз очѣњ много лѣт
ѻбраз твой мѣня встрєвожіл,
нікому к нам дѣла нѣт:
ѻбморока послѣ ѩ нє ѻ́жіл.

К людям хочєҵа в толпу,
в вѣчєрнóѥ ожівлєњѥ -
всьӧ разнєсєно в щѣпу,
всѣ стоѩт уж на колѣнях.

І по лѣстніце бѣгу,
в правду выхожу впѣрвыѥ
в эті уліцы в снѣгу,
вымєршиѥ мостовыѥ.

Всьӧ ложиҵа в тьму, в уют,
смєрть торопіҵа трамваѥм.
нєскољко мінут мінут:
город вíдь нєузнаваѥм.

Вьѭга врѣмя вяжєт в сѣть
із ѻднопартійных хлопьѥв,
штобы во́врѣмя поспѣть,
стынут, нє доѥ́в-нє дóпів.

Чуѭ-чуѭ ѩ їх всѣх,
ѩк содрал з ніх шкуру,
љдом втопчусь, ѩк мьӧрзлый снѣх,
вродѣ вѣтра, губы дую.

З мною люді-бѣз-їмьӧн™,
дѣті, жьӧны, домосѣды,
їмі всѣмі побєждьӧн,
ѻконча́нной жду побѣды.

|| [послухать пѣсню на саундклаўдє](https://soundcloud.com/samson-georgiy/zakat)
||| ‬[‪#самсон_георгий_песенки](https://www.facebook.com/hashtag/%D1%81%D0%B0%D0%BC%D1%81%D0%BE%D0%BD_%D0%B3%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B8?source=feed_text&story_id=633882740071822)
||| [всѣ пѣсєнкі на саундклаудє](https://soundcloud.com/samson-georgiy)
||| [всѣ відєω на ѭтіѭ́бѣ](https://www.youtube.com/playlist?list=PLT2Z6MI4px5Bi2MNO-Ob6M9kuY7EdQ5gO)

]]> 876637 no no Mon, 09 May 2016 22:56:41 +0200 2016-05-09T22:56:41+02:00 2:49 https://hearthis.at/samsongeorg/vals/
/*Шестов. Эпіграф*.
Если добро имеет причину, оно уже не добро; если оно имеет последствие — награду, оно тоже не добро. Стало быть, добро вне цепи причин и следствий.

/*Толстой. Эпіграф*.

Добро, красота і істіна ставѧтсѧ на одну высоту, і всє эті трі понѧтіѩ прізнаютсѧ основнымі і мєтафізічєскімі. Мєжду тєм в дєйствітєльності нєт нічєго подобного. Добро ѥсть вєчнаѧ, высшаѧ цєль нашєй жізні. Как бы мы ні понімалі добро, жізнь наша ѥсть нє что іноє, как стрємлєніѥ к добру, то ѥсть к богу. Добро ѥсть дєйствітєльно понѧтіѥ основноє, мєтафізічєскі составлѧющєѥ сущность нашєго сознаніѩ, понѧтіѥ, нє опрєдєлѧємоє разумом. Добро ѥсть то, что нікєм нє можєт быть опрєдєлєно, но что опрєдєлѧєт всє остальноє.

Красота жє, ѥслі мы нє довольствуємсѧ словамі, а говорім о том, что понімаѥм,— красота ѥсть ні что іноє, как то, что нам нравітсѧ. Понѧтіѥ красоты нє только нє совпадаѥт с добром, но скорєѥ протівоположно ѥму, так как добро большєѭ частью совпадаѥт с побєдой над прістрастіѩмі, красота жє ѥсть основаніѥ всєх нашіх прістрастій. Чєм большє мы отдаѥмсѧ красотє, тєм большє мы удалѧємсѧ от добра. ѩ знаю, что на это всєгда говорѧт о том, что красота бываѥт нравствєннаѧ і духовнаѧ, но это только ігра слов, потому что под красотой духовной ілі нравствєнной разумєѥтсѧ нє что іноє, как добро. Духовнаѧ красота, ілі добро, большєѭ частью нє только нє совпадаѥт с тєм, что обыкновєнно разумєѥтсѧ под красотой, но протівоположна ѥму.

Что жє касаѥтсѧ до істіны, то ѥщє мєнєѥ можно пріпісать этому члєну воображаѥмой троіцы нє только ѥдінство с добром ілі красотой, но дажє какоє-лібо самостоѧтєльноє сущєствованіѥ.

//*слова:* старєць Грігорій
//*музыка: *старєць Лєв
//**Машина абсолютнаго добра «Слава Богу за Всьо»:**
*500-грівєнная купюра* (см. [подробнєѥ](http://commons.wikimedia.org/wiki/File:Ukraine-2006-Bill-500-Obverse.jpg): пєшіѥ гітары,
*опустівшийсѧ барін* (см. [подробнєѥ](http://anarchy.kalarupa.com/wp-content/uploads/anarchy/Tolstoy2.jpg)): плуг, бороны, маракасы,
*Самсон*: адміністрірованіѥ оборудованіѩ

//**слова**

(фігура 1, ослінаѩ)
Повар - волк, мєдвєд - мѧсник,
конь – в повозкє с пірогом:
воль нє воль, а грѣх вєлит
сочєтовывать скопо́м.

(фігура 2, обєзіѩнѧѩ)
Волк іграѥт на свірєлкє,
мєдвєдь плѧшет гопака,
конь фѣртіт в красно́й дубльонкє:
сѣ ігра навєрнѧка.

(фігура 3, паучіѩ)
Волк - пастух, мєдвєд - монах,
конь - по спіску вше́л в Сєнат:
правда жизни нєправдіва,
но счастлівєй во сто крат.

(фігура 4, волчіѩ)
Пьѩный волк мєдвєжей кровью,
а мєдвєд дерьот гнєдка,
тот же, на дыбкі вставаѩ,
копыто́м – во лоб волка́.

(фігура 5, львінаѩ)
Из кості конѧ свірєлка,
волчьѩ пасть – то шльом танцора
и дубльоночка мєдвежьѩ -
в масть коню красным убором.

(фігура 6, бычіѩ-діонісічєскаѩ, исход всея песни)
Сѣ пріроды волхвованьѥ,
сѣ пріроды волшебство:
сродн несродності случа́ѩ
только подвіг взѧть ѥго.

(ѻбширныѥ танцы)

(- всє названіѩ фігур даны публікатором)

/**історічєскаѩ справка**

Лєв Толстой сочініл своѥ ѥдінствєнноѥ музыкальноѥ проізвєдєніє – *вальс*. Рєдко, стєснѧѩсь пєрєд гостѧмі єго ісполнѧл. Нєсколько раз просілі єго запісать на ноты, но Толстой отказывалсѧ. В днєвнікє 1895 г. С. Танєѥва єсть такоѧ указаніѧ: «обнаружілось, что Л. Н. сочіняєт. Я просіл ѥго сыграть ѥго сочінєнія, но он колєблєтсѧ». Была провєдєна спєціѩльнаѩ опєрація, 10 фєвраля 1906 года, в Ѩсной полѧнє, завєлі разговор о вальсах, Гольдєнвєйзєр своїм ісполнєніѥм растрогал Толстого і, наконєц, всє прісутствующіѥ дружно сталі просіть Льва Ніколаѥвіча ісполніть свой вальс, что і было нє бєз какого-то нєпонѧтнаго страха їм продєлано. По окончаніі ісполнєнія, вдруг, із комнаты молча і сосрєдоточєнно выскочіл Танєєв, он обладал фєномєнальной музыкальной памятью, в сосєднєй комнатє, он быстро запісал вальс цєліком на нотной бумагє. Чєрєз дєсѧть мінут послє этого Танєѥва хватіл апоплєксічєскій удар. Лєв Ніколаѥвіч сказал странныѥ слова, окончатєльно іспугавшіѩ прісутствующіх: «Ѩ же говоріл, нєльзѧ было ѥго запісывать нотамі». Впослєдствії граф Лєв Міколайовіч очєнь тємно отзывалсѧ о случаѥ с Танєѥвым і наотрєз запрєтіл ісполнѧть свой вальс. По словам Валєнтіна Булгакова, ѥго лічного сєкрєтарѧ, граф когда-то сказал, что ісполнєніѥ вальса нарушит моральный баланс мірозданіѩ. Эту фразу Булгаков воспроїзводіт дословно, ібо вообщє ѥйо нє понѧл тогда.

Запрєт графа был снѧт выжівшим послє пєрвого прослушіваніѩ вальса Танєѥвым. Послє перваго ісполнєніѩ музыкальноѥ вліѩніѥ піѥсы Толстого было огромным. Прічьом, оно сохранілось на протѧжєнії целого двадцатого вєка. Такіѥ разныѥ композіторы, как Прокофьѥв, Ванжеліс, Джон Леннон і даже вєлікій Кодзи Кондо, автор музыкі для Братьѥв Маріо, - прізнавалі рєшающую роль, которую сыграл в їх творчєской жизні вєлікій вальс.

/**Всѧ пєснѧ в одном тезісє**: *Пєрєход экстратєлєснаго стазіса в агон – ѥсть танєц, прічьом танєц добра і своѥдєліѩ *(сродності Сковороды).

/**прєдувєдомлєніѥ: ніцшевскіѥ звєрі внутрі сковородінскіх**

Толстой всєгда подчьорківал нєположность і нєвыводімость добра із зла: от зла к добру можно обратітьсѧ нє чєрєз умєньшєніѩ зла і діалєктіческаго прєтворєніѩ меньшаго зла в опосрєдованноѥ добро, но – ісключітєльно чєрєз скачок от добра к злу. Этот скачок возможен только із глубіны зла, когда нікакіѥ діалєктікі прєтворєніѩ зла в опосрєдованноѥ добро уже нєвозможны. Только чістоѥ зло дєлаѥт возможным скачок із нєго в добро. Посєму тєорії про ніцшеанство гр. Толстаго імєют твьордоѥ основаніѥ – находѧщаѩсѧ в том скачкє, какой своѥй жізнію граф совєршил длѧ того, чтобы прійті к проповєді добра.

Ѥслі в *фігурє 1* пєсні всє трі звєрѧ іграют в чужую (аллос) фігуру, «сімволізіруют» із сєбѧ что-то нєсвоѥ, то оні закономєрно означівают на самом дєлє «грєх». Волк-мєдвєд-конь тут ѥсть заратустровскіѩ ослы: іх «да» всєгда ѥсть «нєт», но хуже того іх «нєт», каковоѥ ѥсть рєссєнтімантноѥ «да». «Да», внутрі котораго одно лішь «нєт». Утвєрждать для осла – это нєсті на сєбє в качєствє поклажи.

В *фігурє 2 *– звєрі становѧтсѧ заратустровскімі обєзьѩнамі: іх танєц тѧжьол і мстітєлєн. Оні ѥщьо внутрі аллєгорії чужого ѩзыка і тєлєсності. Оні імітіруют свободу і радость. Но это чужаѩ радость і свобода. Любоѥ їх двіжєніѥ огранічєно форматом танца: нікто із ніх нє імєѥт права стать із смєшного вдруг страшным ілі проніцатєльным. Только забавныѥ ідіоты ценны для этого танца. Ні «да», ні «нєт» - вот слоган обєзьѩны, торгующєй обєімі длѧ получєніѩ обманчівой выгоды. Какбізм обєзьѩны нє так льогок, как она может думать ілі прєдставлѧть. Поклажа нєсомых із прєдыдущєй фігуры ценностєй – всьо-равно нєсьотсѧ, то подбрасываєтсѧ, то потєшно сваліваєтсѧ на зємь, футболітсѧ і снова хватаєтсѧ жадной рукой голкіпєра.

*Фігура 3 *сімволізіруѥт слєдующій этап прєвращєніѩ аллєгорії – в заратустровского паука: оні доводѧт логіку аллєгорії до логічнаго конца – когда сімволізм заражаѥтсѧ нєпєрєносімой амбівалєнтностію. Пастух-хіщнік, стєрєгущій свою паству; монах-насільнік, задавлівающій свою і чужую молітву; дєпутат, нє ісполнѧющій волі нікакого ізбіратєлѧ, но дєлєгітімізірующій любой пісанный закон, - всє оні мстѧт моралі, котораѩ сдєлала добро парітєтным началом із большего і меньшего зла. «Нєт» паука говоріт: злоѥ добро і ѥсть чістоѥ зло. Прічьом, весьолоѥ зло. Зло танцующєѥ свой зловєщій танєц уміраніѩ всякого добра. Любаѩ ценность тут охаіваѥтсѧ і как бы нічтожитсѧ в злом танце – какой уже совсєм нє танцуѥтсѧ. Танцевальность злорадованіѩ от мєсті всєм танцам – это покой. Покой, высасывающій остаткі ценності как таковой.

*Фігура 4* осущєствлѧѥт то, что было свєрнуто в прєдыдущєй фігурє: зло, ізвращающєѥ моральность аллєгорії, становітсѧ злом внєаллєгорічєскім. Длѧ того, чтобы грызть сосєда, нє нужны нікакіє обоснованіѩ, кромє возможності ѥго укусіть, рєалізовать свою злобу. Это заратустровскіѥ волкі, вєдомыѥ голодом. Їх прінціп: убівай, чтобы нє быть убітым. Ценно только то, что пєрєваріваѥтсѧ у тебѧ в желудкѥ. Фігура 4 ѥсть прєображьоннаѩ фігура 1: в нєй просто максімалізіруѥтсѧ нєгатівность всєх возможных «да».

Однако із голода постєпєнно выкрісталізовываѥтсѧ нєчто іноѥ: а імєнно – насіліє как унічтожєніѥ всєх ценностєй. Ѥслі длѧ заратустровского голода нєт нічєго выше простого фізічєского продлєніѩ своєго сущєствованіѩ за счьот убійства і поѥданіѩ своѥго бліжнєго, то здєсь насіліє уже нє хочєт даже собствєнной жизні. Нікакіх ценностєй – вот ітог аллєгорії. В *фігурє 5* утрачівающєй какую бы то ні было аллєгорічность. Это уже новый заратустровскій гєрой – лєв. Это такоѥ «нєт», котороѥ уже утвєрждаѥт что-то позітівноѥ – а імєнно, танец із фігуры 2. Но – танєц внє поводка забавності. Сѣй танец уже внутрі макабра, танцующєй смєрті. Прічьом – смєрті он нє боітсѧ, потому что відіт внутрі смєрті что-то большеѥ, чєм она.

І это большеѥ – ѥсть танцующій бык-Діоніс. Волшебный скачок із нігілізма, уже зарождающєго в свойом «нєт» какоѥ-то высшеѥ утвєрждєніѥ (собствєнно, быка). В случайності тотального разрываніѩ ценностєй – находітсѧ что-то волшебноѥ, вєдущєѥ к абсолютному что із глубіны нічто.

Вот как коммєнтіруѥт автор, старєц Грігорій этот пєрєход: «Одно только длѧ тѣбє нужноѥ, одно же только и благоѥ і лѣгкоѥ, а протчєѥ всѣ труд і болѣзнь. Что же ѥсть оно ѥдино? Бог». Любоѥ насіліѥ, нєгаціѩ – ѥсть тѧжьолый труд і болѣзнь, грѣх. І ѥдіный скачок оттуда к нєобходімому внє нєбходімостєй, к танцу уже нє тѧжьолому, нє внутрі аллєгорічєского строжака, но бєз какой-лібо возможності длѧ сущєствованіѩ любых поводков – сѣ добро. Как это і проповєдовал своім словом і своѥй жизнію гр. Толстой.

//** їгра ойкопрагії**

*Своѥдєліѥ* (οικειοπραγία), сродность, внутрі пєсні Сковороды – двіжетсѧ і что-то вытанцовываѥт. Каждоѥ із пєрвых пѧті сочлєнєній трєбуѥт сєбє что-то «свойо», дающєѥ конструкції нє просто устойчівость, но і смысл і даже ѵстіну. То бішь, ѥсть свойо своѥдєліѥ осла в пєрвой фігурє. І сєго своѥдєліѩ нє так лєгко достігнуть, будь ты волк, ілі мєдвєд, ілі конь. Длѧ этого нужно трудітьсѧ. Ібо только в трудє діалєктічєского прєтворєніѩ лживого «да» в «нєт» і гніющєго «нєт» в коррупціонноє «да» - находітсѧ нєкоѥ «свойо» мєсто длѧ осла.

Понѧтноѥ дєло, уже длѧ обєзіѩны это мєсто чужоѥ і чуждоѥ. *Обєзіѩњѥ своєдєліѥ* – длѧ осліного смысла ускользаѥт і мєрцаѥт. Какбізм обєзьѩны нєпріѥмлєм для «отвєтствєнного» осла, бєзотвєтєн. Общій труд нєсєніѩ ценностєй – объѥдінѧѥт, танєц же – разъєдінѧѥт. Объѥдінєніѥ же танцующіх – основываѥтсѧ на скольженії мєжду ценностѧмі.

*Паучіѥ своєдєліѥ* – заключаѥтсѧ в остановкє двіжєніѩ обєзіѩны мєжду ценностѩмі. Основнаѩ ценность здєсь – мєсть всѧкім возможным ценностѧм і обєздвіживаніѥ двіженій мєжду німі. Ойкос тут – это любоѥ мєсто, охватываѥмоѥ нітью паука. Мстітєльный смысл ніті – паралізуѥт і высасываѥт всє смыслы із попавшего в сєть. Прі этом – ѥдінствєнноѥ мєсто длѧ ойкоса – в центрє собіраніѩ нітєй в клубок.

Голод волка, поѩдающєго всѧкого своѥго бліжнєго, імєѥт ѥдіноѥ свойо – внутрі пасті і желудка. Тотальнаѩ інкорпораціѩ сущєго вовнутрь тєла стазіса (тотальной войны как ѥдінствєнно возможного міра). Сіѩ машіна унічтожєніѩ нічєму нє служіт і как бы нє імєєт нікакого своєдєліѩ – оно тут бєз дна, это машіна нєхваткі как ѥдінствєнного мєста бєз мєста. Нігілістічєскій трубопровод із нічєго в нічєго, стрємѧщійсѧ завлєчь в свою воронку. В каком-то смыслє (ѥслі это слово тут вообщє прімєнімо) это опофєоз ойкопрагії: ѥсть только мой піщєпровод. Остальноѥ – только матєріал длѧ ѥго наполнєніѩ. Сінгулѧрность чістого насіліѩ. Вєлікій совопроснік старчіка Грігоріѩ – Гєоргій Іліч Гєгєль так і осталсѧ в волчьѥй воронкє ойкопрагії – со своѥй діалєктікой раба/господіна, взаімопєрєходѧщіх друг в друга і тєм самым дєлающіх возможным власть і історію. Отлічно оріѥнтірующійсѧ в діалєктічєскіх оборотках гєрманского ѳілосоѳа Сковорода так отвєчал на сію єрєтічєскую ловушку: «Сѣй раб господствуѥт над господіном – как только тот получаѥт своѥ господство над рабом. Да нє будєт у тебѧ, мой юный друже (посмєртноѥ пісьмо 1834-го г. Гєрману фон Кєйзєрлінгу, спрашивающєму совєта у прєстарєлого Сковороды - становітьсѧ лі ѥму послєдоватєлєм Гєгєлѧ), такой страсті ні в мыслѣх, ні в житії. Нє будь ні рабом, ніже господіном – вот мой тєбє совєт».

По поводу фігур 3 і 4 обычно аполітічный Сковорода замєчаѥт, что «трєтіѩ может содєржатьсѥ чѣтвєртай: как сіѣ відбуваєца нынѣ в Рассійскай імпєрії: окукліваємый государь, какой как будто обєздвіжіваѥт всьо і всѧ, ѣсть нєкая нєподвіжнаѩ точка внутрі нєпрєкращаємой звѣрскай войны всѣх протів всѣх».

Лєв, вырастающій із діспозіції точкі, засасывающєй любую другую фігуру, проісходіт послє заглатываніѩ этой точкі самой себѧ. Это уже ні господство насіліѩ, ні бєззащітность объѥкта насіліѩ (становѧщєгосѧ ѥдой). Это насіліѥ внє зла. Оно уже нє зло, но ѥщьо нє добро. Это ѥщьо нє своѥдєліѥ, но – уже путь к нєму. Здєсь ойкопрагіѩ – нє мєсто, но только двіжєніѥ к нєму. Лєв разрываѥт всє остальныѥ способы своѥго – как лжівыѥ і чужіѥ способы аллєпрагії. Он нє хочєт і уже нє можєт быть аллєгоріѥй. Он – ѥсть правда как бєсконєчный поіск єѩ. Поіск, отвєргающій любыѥ компроміссы. Любыѥ размєрєніѩ зла для постройкі добра із мєньшего зла. Стазіс предыдущєй фігуры только снімаѥтсѧ львом, который нє імєѥт нічєго, что сєй стазіс замєніло б, кромє анархічєского полємоса (нєгатівный стазіс замєньон нєгатівным же полємосом).

Наконєц, послєднѧѩ фігура вообщє нє содєржіт нікакіх аллєгорічєскіх звєросѵмболов. Вмєсто ніх – скупоѥ опісаніѥ таінствєннаго процесса получєніѩ полємічєской доблєсті льва («случаѩ») і прєобразованіѩ ѥйо в агонічєскій подвіг своѥдєліѩ. Свобода-случай льва становітсѧ свободой-своѥдєліѥм. Что значіт своѥдєліѥ здєсь – можно понѧть только апофатічєскі: как нє «свойо как взѧтый на себѧ чужой груз», как нє «скольженіѥ мєжду всємі чужимі своѥдєліѩмі как грузамі», как нє «сістєма, імєющаѩ пєріфєрію і центр, как узєл пєрєфєрій», как нє «точка насіліѩ, всасывающаѩ всьо в себѧ», наконец, как нє «унічтожєніѥ всѧчєскіх прічін длѧ нєподлінных відов псєвдо-своѥго». Послєднѧѩ фігура – ѥсть состоѩніѥ добра по учєнію графа Толстого.

//**Толстой. Іпограф 1. Фабула: Живі в мірє, а нє во враждє **

Мєдвєдь жил в дуплє на дєрєвє і вывєл мєдвєдѧт. А под дєрєвом дікій волк вывєл волчат. Мєдвєдь ходіл на добычу і ворочалсѧ к своім мєдвєдѧтам, а волк грыз дєрєво і бєгал в лєс, а к ночі пріносіл корм своім волчатам. І жилі мєдвєдь с волком в дружбє. Задумала лошадь погубіть мєдвєдѧт і волчат. Прішла она к мєдвєдю і говоріт: ты, мєдвєдь, нє ході далєко. Посматрівай за волком. Он затєѧл плохоѥ дєло: хочєт дєрєво с корєньѧмі подгрызть. Відішь, всє грызєт. Потом пошла лошадь к волку і говоріт: нє хорош у тєбѧ, волк, сосєд. Вчєра ѩ слышал, мєдвєдь говоріл своім мєдвєдѧтам: ну, мєдвєжатушкі, угощу вас скоро волчатінкой. Вот дай только он уйдєт, прінєсу вам молочнаго волчоночка покушать.
С тєх пор пєрєстал мєдвєдь ходіть за добычєю, і волк нє бєгал большє в лєс. Подохлі с голода і мєдєвєдѧта і волчата, і лошадь поѥла іх.

//**Толстой. Іпограф 2. Баснѧ: Мєдвєдь на повозкє, да волк во дворє**

Поводырь с мєдвєдєм подошєл к кабаку, прівѧзал мєдвєдѧ к воротам, а сам вошєл в кабак выпіть. ѩмщік на тройкє подъѥхал к кабаку, закрутіл корєннуѭ і тожє вошєл в кабак. А в тєлєгє у ѩмщіка былі калачі. Мєдвєдь учуѧл в повозкє калачі, отвѧзалсѧ, подошєл к повозкє, влєз і стал шаріть в сєнє. Лошадь оглѧнулась і шаркнула от кабака по дорогє. Мєдвєдь ухватілсѧ лапамі за грѧдкі і нє знаѥт, как ѥму быть. А лошадь, что дальшє, то пущє разгораѥтсѧ. Мєдвєдь дєржитсѧ пєрєднімі лапамі за грѧдкі і только голову поворачіваѥт то на ту сторону, то на другуѭ. А лошадь оглѧнєтсѧ-оглѧнєтсѧ — ѥщє шибчє катіт по дорогє, под гору, на гору... Проѥзжиѥ нє успєвают постораніватьсѧ. Катіт лошадь всѧ в мылє, на тєлєгє сідіт мєдвєдь, дєржитсѧ за грѧдкі да по сторонам оглѧдываѥтсѧ. Відіт мєдвєдь, что дєло плохо — убьют ѥго лошадь; начал он рєвєть. ѥщє пущє лошадь понєслась. Скакала-скакала, пріскакала домой в дєрєвню. Всє смотрѧт, что такоѥ скачєт. Уткнулась лошадь в свой двор, в ворота. Хозѧйка глѧдіт, что такоѥ? Нє путєм пріскакал хозѧін — відно, пьѧн. Выходіт на двор, а с тєлєгі нє хозѧін — мєдвєдь лєзєт. Соскочіл мєдвєдь, да в полє, да в лєс. А із лєсу тут жє на рєв мєдвєдѧ прібєжал волк і загрыз хозѧйку прѧмо во дворє.

//**Толстой. Іпограф 3. Быль: Бєшєный мєдвєдь**

Барін купіл красівого бурого мєдвєжонка в городє і в рукавє шубы прівєз ѥго в дєрєвню. Барынѧ полюбіла мєдвєжонка і в горніцах выхаживала ѥго. Мєдвєжонок вырос, і ѥго назвалі Мішкой.
Он ходіл на охоту с баріном, карауліл дом і іграл с дєтьмі.
Одін раз в сад забєжал волк. Волк этот бєжал прѧмо по дорожкє, хвост у нєго был опущєн, рот был открыт і ізо рта тєклі слюні. Дєті былі в саду.
Барін увідал этого волка і закрічал:
— Дєті! Бєгітє скорєѥ домой, — бєшєный волк!
Дєті услыхалі, что крічал отєц, но нє відалі волка і бєжалі ѥму прѧмо навстрєчу. Бєшєный волк хотєл бросітьсѧ на одного із дєтєй, но в это врємѧ Мішка кінулсѧ на волка і стал с нім грызтьсѧ.
Дєті убєжалі, но когда Мішка вєрнулсѧ в дом, он візжал, і на шєѥ у нєго была кровь.
Чєрєз дєсѧть днєй Мішка стал скучєн, нє піл, нє ѥл і бросілсѧ грызть щєнка. Щєнка Мішкє загрызть нє далі і запєрлі в пустуѭ горніцу.
Дєті нє понімалі, зачєм запєрлі Мішку, і пошлі потіхоньку посмотрєть мєдвєдѧ.
Оні отпєрлі двєрь і сталі клікать Мішку. Мішка чуть нє сбіл іх с ног, выбєжал на двор, увідєл пасущуѭсѧ лошадь, рєзко наскочіл на лошадь, задрал лошадь насмєрть і лєг в саду под кустом. Когда барынѧ увідала Мішку, она клікнула ѥго, но Мішка нє послушалсѧ, нє замахал хвостом і нє взглѧнул на нєѥ. Глаза у нєго былі мутныє, ізо рта тєкла слюна. Тогда барынѧ позвала мужа і сказала:
— Іді скорєй! Кто-то выпустіл Мішку і он задрал нашу лошадь, Мішка совсєм бєшєный. Раді бога, сдєлай с нім что-нібудь.
Барін вынєс ружьйо і подошєл к Мішкє. Он пріцєлілсѧ в нєго, но рука трѧслась у нєго, когда он цєлілсѧ. Он выстрєліл і нє попал в голову, а в зад.
Мєдвєдь громко зарычал і забілсѧ.
Барін подошєл бліжє, чтобы рассмотрєть, что с нім.
Вєсь зад у Мішкі был в крові і обє задніѥ ногі пєрєбіты.
Мішка подполз к баріну і стал лізать ѥму ногу. Барін затрѧссѧ, заплакал і убєжал в дом.
Тогда клікнулі охотніка, і охотнік із другого ружьѧ до смєрті убіл мєдвєдѧ і унєс ѥго.

//**Толстой. Іпограф 4. Із докумєнтальной ісповєді «В чєм моѩ вєра»: Два чтєніѩ**

Мєдвєдь шєл із лєсу і встрєтіл старуѭ больнуѭ лошадь. Лошадь ѥдва могла ходіть і со страху старалась нє смотрєть на мєдвєдѧ. Мєдвєдь пожалєл лошадь. Но тут із лєсу быстро выбєжал волк і погнал лошадь. Лошадь пыталась бєжать впріхромку і чуть нє падала. Мєдвєдь нагнал волка, остановіл ѥго і спросіл у нєго, чітал лі тот ѥвангєліѥ. І когда волк отвєчал, что чітал, мєдвєдь спросіл, помніт лі он мєсто із ѥвангєліѩ «как хотітє, чтобы с вамі поступалі другіѥ, так і вы поступайтє с німі».
Волк растєрѧлсѧ і нє знал, что отвєтіть. Он был смущєн і, відімо, іскал отговоркі. Вдруг в умных, чєрных глазах волка блєснул свєт, он повєрнулсѧ к мєдвєдю боком, как бы уходѧ, і спросіл того, чітал лі он по пєчєні лошаді. Потрѧсєнный мєдвєдь так і осталсѧ стоѩть. Это был ѥдінствєнный звєрь в ѥго жизні, строго логічєскі разрєшивший тот вєчный вопрос, который прі нынєшніх лєсных порѧдках стоѩл пєрєд мєдвєдєм і стоіт пєрєд каждым звєрєм, называющім сєбѧ хрістіаніном.

|| [послухать пѣсню на саундклаўдє](https://soundcloud.com/samson-georgiy/vals)
||| ‬[‪#самсон_георгий_песенки](https://www.facebook.com/hashtag/%D1%81%D0%B0%D0%BC%D1%81%D0%BE%D0%BD_%D0%B3%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B8?source=feed_text&story_id=633882740071822)
||| [всѣ пѣсєнкі на саундклаудє](https://soundcloud.com/samson-georgiy)
||| [всѣ відєω на ѭтіѭ́бѣ](https://www.youtube.com/playlist?list=PLT2Z6MI4px5Bi2MNO-Ob6M9kuY7EdQ5gO)

]]>
/*Шестов. Эпіграф*.
Если добро имеет причину, оно уже не добро; если оно имеет последствие — награду, оно тоже не добро. Стало быть, добро вне цепи причин и следствий.

/*Толстой. Эпіграф*.

Добро, красота і істіна ставѧтсѧ на одну высоту, і всє эті трі понѧтіѩ прізнаютсѧ основнымі і мєтафізічєскімі. Мєжду тєм в дєйствітєльності нєт нічєго подобного. Добро ѥсть вєчнаѧ, высшаѧ цєль нашєй жізні. Как бы мы ні понімалі добро, жізнь наша ѥсть нє что іноє, как стрємлєніѥ к добру, то ѥсть к богу. Добро ѥсть дєйствітєльно понѧтіѥ основноє, мєтафізічєскі составлѧющєѥ сущность нашєго сознаніѩ, понѧтіѥ, нє опрєдєлѧємоє разумом. Добро ѥсть то, что нікєм нє можєт быть опрєдєлєно, но что опрєдєлѧєт всє остальноє.

Красота жє, ѥслі мы нє довольствуємсѧ словамі, а говорім о том, что понімаѥм,— красота ѥсть ні что іноє, как то, что нам нравітсѧ. Понѧтіѥ красоты нє только нє совпадаѥт с добром, но скорєѥ протівоположно ѥму, так как добро большєѭ частью совпадаѥт с побєдой над прістрастіѩмі, красота жє ѥсть основаніѥ всєх нашіх прістрастій. Чєм большє мы отдаѥмсѧ красотє, тєм большє мы удалѧємсѧ от добра. ѩ знаю, что на это всєгда говорѧт о том, что красота бываѥт нравствєннаѧ і духовнаѧ, но это только ігра слов, потому что под красотой духовной ілі нравствєнной разумєѥтсѧ нє что іноє, как добро. Духовнаѧ красота, ілі добро, большєѭ частью нє только нє совпадаѥт с тєм, что обыкновєнно разумєѥтсѧ под красотой, но протівоположна ѥму.

Что жє касаѥтсѧ до істіны, то ѥщє мєнєѥ можно пріпісать этому члєну воображаѥмой троіцы нє только ѥдінство с добром ілі красотой, но дажє какоє-лібо самостоѧтєльноє сущєствованіѥ.

//*слова:* старєць Грігорій
//*музыка: *старєць Лєв
//**Машина абсолютнаго добра «Слава Богу за Всьо»:**
*500-грівєнная купюра* (см. [подробнєѥ](http://commons.wikimedia.org/wiki/File:Ukraine-2006-Bill-500-Obverse.jpg): пєшіѥ гітары,
*опустівшийсѧ барін* (см. [подробнєѥ](http://anarchy.kalarupa.com/wp-content/uploads/anarchy/Tolstoy2.jpg)): плуг, бороны, маракасы,
*Самсон*: адміністрірованіѥ оборудованіѩ

//**слова**

(фігура 1, ослінаѩ)
Повар - волк, мєдвєд - мѧсник,
конь – в повозкє с пірогом:
воль нє воль, а грѣх вєлит
сочєтовывать скопо́м.

(фігура 2, обєзіѩнѧѩ)
Волк іграѥт на свірєлкє,
мєдвєдь плѧшет гопака,
конь фѣртіт в красно́й дубльонкє:
сѣ ігра навєрнѧка.

(фігура 3, паучіѩ)
Волк - пастух, мєдвєд - монах,
конь - по спіску вше́л в Сєнат:
правда жизни нєправдіва,
но счастлівєй во сто крат.

(фігура 4, волчіѩ)
Пьѩный волк мєдвєжей кровью,
а мєдвєд дерьот гнєдка,
тот же, на дыбкі вставаѩ,
копыто́м – во лоб волка́.

(фігура 5, львінаѩ)
Из кості конѧ свірєлка,
волчьѩ пасть – то шльом танцора
и дубльоночка мєдвежьѩ -
в масть коню красным убором.

(фігура 6, бычіѩ-діонісічєскаѩ, исход всея песни)
Сѣ пріроды волхвованьѥ,
сѣ пріроды волшебство:
сродн несродності случа́ѩ
только подвіг взѧть ѥго.

(ѻбширныѥ танцы)

(- всє названіѩ фігур даны публікатором)

/**історічєскаѩ справка**

Лєв Толстой сочініл своѥ ѥдінствєнноѥ музыкальноѥ проізвєдєніє – *вальс*. Рєдко, стєснѧѩсь пєрєд гостѧмі єго ісполнѧл. Нєсколько раз просілі єго запісать на ноты, но Толстой отказывалсѧ. В днєвнікє 1895 г. С. Танєѥва єсть такоѧ указаніѧ: «обнаружілось, что Л. Н. сочіняєт. Я просіл ѥго сыграть ѥго сочінєнія, но он колєблєтсѧ». Была провєдєна спєціѩльнаѩ опєрація, 10 фєвраля 1906 года, в Ѩсной полѧнє, завєлі разговор о вальсах, Гольдєнвєйзєр своїм ісполнєніѥм растрогал Толстого і, наконєц, всє прісутствующіѥ дружно сталі просіть Льва Ніколаѥвіча ісполніть свой вальс, что і было нє бєз какого-то нєпонѧтнаго страха їм продєлано. По окончаніі ісполнєнія, вдруг, із комнаты молча і сосрєдоточєнно выскочіл Танєєв, он обладал фєномєнальной музыкальной памятью, в сосєднєй комнатє, он быстро запісал вальс цєліком на нотной бумагє. Чєрєз дєсѧть мінут послє этого Танєѥва хватіл апоплєксічєскій удар. Лєв Ніколаѥвіч сказал странныѥ слова, окончатєльно іспугавшіѩ прісутствующіх: «Ѩ же говоріл, нєльзѧ было ѥго запісывать нотамі». Впослєдствії граф Лєв Міколайовіч очєнь тємно отзывалсѧ о случаѥ с Танєѥвым і наотрєз запрєтіл ісполнѧть свой вальс. По словам Валєнтіна Булгакова, ѥго лічного сєкрєтарѧ, граф когда-то сказал, что ісполнєніѥ вальса нарушит моральный баланс мірозданіѩ. Эту фразу Булгаков воспроїзводіт дословно, ібо вообщє ѥйо нє понѧл тогда.

Запрєт графа был снѧт выжівшим послє пєрвого прослушіваніѩ вальса Танєѥвым. Послє перваго ісполнєніѩ музыкальноѥ вліѩніѥ піѥсы Толстого было огромным. Прічьом, оно сохранілось на протѧжєнії целого двадцатого вєка. Такіѥ разныѥ композіторы, как Прокофьѥв, Ванжеліс, Джон Леннон і даже вєлікій Кодзи Кондо, автор музыкі для Братьѥв Маріо, - прізнавалі рєшающую роль, которую сыграл в їх творчєской жизні вєлікій вальс.

/**Всѧ пєснѧ в одном тезісє**: *Пєрєход экстратєлєснаго стазіса в агон – ѥсть танєц, прічьом танєц добра і своѥдєліѩ *(сродності Сковороды).

/**прєдувєдомлєніѥ: ніцшевскіѥ звєрі внутрі сковородінскіх**

Толстой всєгда подчьорківал нєположность і нєвыводімость добра із зла: от зла к добру можно обратітьсѧ нє чєрєз умєньшєніѩ зла і діалєктіческаго прєтворєніѩ меньшаго зла в опосрєдованноѥ добро, но – ісключітєльно чєрєз скачок от добра к злу. Этот скачок возможен только із глубіны зла, когда нікакіѥ діалєктікі прєтворєніѩ зла в опосрєдованноѥ добро уже нєвозможны. Только чістоѥ зло дєлаѥт возможным скачок із нєго в добро. Посєму тєорії про ніцшеанство гр. Толстаго імєют твьордоѥ основаніѥ – находѧщаѩсѧ в том скачкє, какой своѥй жізнію граф совєршил длѧ того, чтобы прійті к проповєді добра.

Ѥслі в *фігурє 1* пєсні всє трі звєрѧ іграют в чужую (аллос) фігуру, «сімволізіруют» із сєбѧ что-то нєсвоѥ, то оні закономєрно означівают на самом дєлє «грєх». Волк-мєдвєд-конь тут ѥсть заратустровскіѩ ослы: іх «да» всєгда ѥсть «нєт», но хуже того іх «нєт», каковоѥ ѥсть рєссєнтімантноѥ «да». «Да», внутрі котораго одно лішь «нєт». Утвєрждать для осла – это нєсті на сєбє в качєствє поклажи.

В *фігурє 2 *– звєрі становѧтсѧ заратустровскімі обєзьѩнамі: іх танєц тѧжьол і мстітєлєн. Оні ѥщьо внутрі аллєгорії чужого ѩзыка і тєлєсності. Оні імітіруют свободу і радость. Но это чужаѩ радость і свобода. Любоѥ їх двіжєніѥ огранічєно форматом танца: нікто із ніх нє імєѥт права стать із смєшного вдруг страшным ілі проніцатєльным. Только забавныѥ ідіоты ценны для этого танца. Ні «да», ні «нєт» - вот слоган обєзьѩны, торгующєй обєімі длѧ получєніѩ обманчівой выгоды. Какбізм обєзьѩны нє так льогок, как она может думать ілі прєдставлѧть. Поклажа нєсомых із прєдыдущєй фігуры ценностєй – всьо-равно нєсьотсѧ, то подбрасываєтсѧ, то потєшно сваліваєтсѧ на зємь, футболітсѧ і снова хватаєтсѧ жадной рукой голкіпєра.

*Фігура 3 *сімволізіруѥт слєдующій этап прєвращєніѩ аллєгорії – в заратустровского паука: оні доводѧт логіку аллєгорії до логічнаго конца – когда сімволізм заражаѥтсѧ нєпєрєносімой амбівалєнтностію. Пастух-хіщнік, стєрєгущій свою паству; монах-насільнік, задавлівающій свою і чужую молітву; дєпутат, нє ісполнѧющій волі нікакого ізбіратєлѧ, но дєлєгітімізірующій любой пісанный закон, - всє оні мстѧт моралі, котораѩ сдєлала добро парітєтным началом із большего і меньшего зла. «Нєт» паука говоріт: злоѥ добро і ѥсть чістоѥ зло. Прічьом, весьолоѥ зло. Зло танцующєѥ свой зловєщій танєц уміраніѩ всякого добра. Любаѩ ценность тут охаіваѥтсѧ і как бы нічтожитсѧ в злом танце – какой уже совсєм нє танцуѥтсѧ. Танцевальность злорадованіѩ от мєсті всєм танцам – это покой. Покой, высасывающій остаткі ценності как таковой.

*Фігура 4* осущєствлѧѥт то, что было свєрнуто в прєдыдущєй фігурє: зло, ізвращающєѥ моральность аллєгорії, становітсѧ злом внєаллєгорічєскім. Длѧ того, чтобы грызть сосєда, нє нужны нікакіє обоснованіѩ, кромє возможності ѥго укусіть, рєалізовать свою злобу. Это заратустровскіѥ волкі, вєдомыѥ голодом. Їх прінціп: убівай, чтобы нє быть убітым. Ценно только то, что пєрєваріваѥтсѧ у тебѧ в желудкѥ. Фігура 4 ѥсть прєображьоннаѩ фігура 1: в нєй просто максімалізіруѥтсѧ нєгатівность всєх возможных «да».

Однако із голода постєпєнно выкрісталізовываѥтсѧ нєчто іноѥ: а імєнно – насіліє как унічтожєніѥ всєх ценностєй. Ѥслі длѧ заратустровского голода нєт нічєго выше простого фізічєского продлєніѩ своєго сущєствованіѩ за счьот убійства і поѥданіѩ своѥго бліжнєго, то здєсь насіліє уже нє хочєт даже собствєнной жизні. Нікакіх ценностєй – вот ітог аллєгорії. В *фігурє 5* утрачівающєй какую бы то ні было аллєгорічность. Это уже новый заратустровскій гєрой – лєв. Это такоѥ «нєт», котороѥ уже утвєрждаѥт что-то позітівноѥ – а імєнно, танец із фігуры 2. Но – танєц внє поводка забавності. Сѣй танец уже внутрі макабра, танцующєй смєрті. Прічьом – смєрті он нє боітсѧ, потому что відіт внутрі смєрті что-то большеѥ, чєм она.

І это большеѥ – ѥсть танцующій бык-Діоніс. Волшебный скачок із нігілізма, уже зарождающєго в свойом «нєт» какоѥ-то высшеѥ утвєрждєніѥ (собствєнно, быка). В случайності тотального разрываніѩ ценностєй – находітсѧ что-то волшебноѥ, вєдущєѥ к абсолютному что із глубіны нічто.

Вот как коммєнтіруѥт автор, старєц Грігорій этот пєрєход: «Одно только длѧ тѣбє нужноѥ, одно же только и благоѥ і лѣгкоѥ, а протчєѥ всѣ труд і болѣзнь. Что же ѥсть оно ѥдино? Бог». Любоѥ насіліѥ, нєгаціѩ – ѥсть тѧжьолый труд і болѣзнь, грѣх. І ѥдіный скачок оттуда к нєобходімому внє нєбходімостєй, к танцу уже нє тѧжьолому, нє внутрі аллєгорічєского строжака, но бєз какой-лібо возможності длѧ сущєствованіѩ любых поводков – сѣ добро. Как это і проповєдовал своім словом і своѥй жизнію гр. Толстой.

//** їгра ойкопрагії**

*Своѥдєліѥ* (οικειοπραγία), сродность, внутрі пєсні Сковороды – двіжетсѧ і что-то вытанцовываѥт. Каждоѥ із пєрвых пѧті сочлєнєній трєбуѥт сєбє что-то «свойо», дающєѥ конструкції нє просто устойчівость, но і смысл і даже ѵстіну. То бішь, ѥсть свойо своѥдєліѥ осла в пєрвой фігурє. І сєго своѥдєліѩ нє так лєгко достігнуть, будь ты волк, ілі мєдвєд, ілі конь. Длѧ этого нужно трудітьсѧ. Ібо только в трудє діалєктічєского прєтворєніѩ лживого «да» в «нєт» і гніющєго «нєт» в коррупціонноє «да» - находітсѧ нєкоѥ «свойо» мєсто длѧ осла.

Понѧтноѥ дєло, уже длѧ обєзіѩны это мєсто чужоѥ і чуждоѥ. *Обєзіѩњѥ своєдєліѥ* – длѧ осліного смысла ускользаѥт і мєрцаѥт. Какбізм обєзьѩны нєпріѥмлєм для «отвєтствєнного» осла, бєзотвєтєн. Общій труд нєсєніѩ ценностєй – объѥдінѧѥт, танєц же – разъєдінѧѥт. Объѥдінєніѥ же танцующіх – основываѥтсѧ на скольженії мєжду ценностѧмі.

*Паучіѥ своєдєліѥ* – заключаѥтсѧ в остановкє двіжєніѩ обєзіѩны мєжду ценностѩмі. Основнаѩ ценность здєсь – мєсть всѧкім возможным ценностѧм і обєздвіживаніѥ двіженій мєжду німі. Ойкос тут – это любоѥ мєсто, охватываѥмоѥ нітью паука. Мстітєльный смысл ніті – паралізуѥт і высасываѥт всє смыслы із попавшего в сєть. Прі этом – ѥдінствєнноѥ мєсто длѧ ойкоса – в центрє собіраніѩ нітєй в клубок.

Голод волка, поѩдающєго всѧкого своѥго бліжнєго, імєѥт ѥдіноѥ свойо – внутрі пасті і желудка. Тотальнаѩ інкорпораціѩ сущєго вовнутрь тєла стазіса (тотальной войны как ѥдінствєнно возможного міра). Сіѩ машіна унічтожєніѩ нічєму нє служіт і как бы нє імєєт нікакого своєдєліѩ – оно тут бєз дна, это машіна нєхваткі как ѥдінствєнного мєста бєз мєста. Нігілістічєскій трубопровод із нічєго в нічєго, стрємѧщійсѧ завлєчь в свою воронку. В каком-то смыслє (ѥслі это слово тут вообщє прімєнімо) это опофєоз ойкопрагії: ѥсть только мой піщєпровод. Остальноѥ – только матєріал длѧ ѥго наполнєніѩ. Сінгулѧрность чістого насіліѩ. Вєлікій совопроснік старчіка Грігоріѩ – Гєоргій Іліч Гєгєль так і осталсѧ в волчьѥй воронкє ойкопрагії – со своѥй діалєктікой раба/господіна, взаімопєрєходѧщіх друг в друга і тєм самым дєлающіх возможным власть і історію. Отлічно оріѥнтірующійсѧ в діалєктічєскіх оборотках гєрманского ѳілосоѳа Сковорода так отвєчал на сію єрєтічєскую ловушку: «Сѣй раб господствуѥт над господіном – как только тот получаѥт своѥ господство над рабом. Да нє будєт у тебѧ, мой юный друже (посмєртноѥ пісьмо 1834-го г. Гєрману фон Кєйзєрлінгу, спрашивающєму совєта у прєстарєлого Сковороды - становітьсѧ лі ѥму послєдоватєлєм Гєгєлѧ), такой страсті ні в мыслѣх, ні в житії. Нє будь ні рабом, ніже господіном – вот мой тєбє совєт».

По поводу фігур 3 і 4 обычно аполітічный Сковорода замєчаѥт, что «трєтіѩ может содєржатьсѥ чѣтвєртай: как сіѣ відбуваєца нынѣ в Рассійскай імпєрії: окукліваємый государь, какой как будто обєздвіжіваѥт всьо і всѧ, ѣсть нєкая нєподвіжнаѩ точка внутрі нєпрєкращаємой звѣрскай войны всѣх протів всѣх».

Лєв, вырастающій із діспозіції точкі, засасывающєй любую другую фігуру, проісходіт послє заглатываніѩ этой точкі самой себѧ. Это уже ні господство насіліѩ, ні бєззащітность объѥкта насіліѩ (становѧщєгосѧ ѥдой). Это насіліѥ внє зла. Оно уже нє зло, но ѥщьо нє добро. Это ѥщьо нє своѥдєліѥ, но – уже путь к нєму. Здєсь ойкопрагіѩ – нє мєсто, но только двіжєніѥ к нєму. Лєв разрываѥт всє остальныѥ способы своѥго – как лжівыѥ і чужіѥ способы аллєпрагії. Он нє хочєт і уже нє можєт быть аллєгоріѥй. Он – ѥсть правда как бєсконєчный поіск єѩ. Поіск, отвєргающій любыѥ компроміссы. Любыѥ размєрєніѩ зла для постройкі добра із мєньшего зла. Стазіс предыдущєй фігуры только снімаѥтсѧ львом, который нє імєѥт нічєго, что сєй стазіс замєніло б, кромє анархічєского полємоса (нєгатівный стазіс замєньон нєгатівным же полємосом).

Наконєц, послєднѧѩ фігура вообщє нє содєржіт нікакіх аллєгорічєскіх звєросѵмболов. Вмєсто ніх – скупоѥ опісаніѥ таінствєннаго процесса получєніѩ полємічєской доблєсті льва («случаѩ») і прєобразованіѩ ѥйо в агонічєскій подвіг своѥдєліѩ. Свобода-случай льва становітсѧ свободой-своѥдєліѥм. Что значіт своѥдєліѥ здєсь – можно понѧть только апофатічєскі: как нє «свойо как взѧтый на себѧ чужой груз», как нє «скольженіѥ мєжду всємі чужимі своѥдєліѩмі как грузамі», как нє «сістєма, імєющаѩ пєріфєрію і центр, как узєл пєрєфєрій», как нє «точка насіліѩ, всасывающаѩ всьо в себѧ», наконец, как нє «унічтожєніѥ всѧчєскіх прічін длѧ нєподлінных відов псєвдо-своѥго». Послєднѧѩ фігура – ѥсть состоѩніѥ добра по учєнію графа Толстого.

//**Толстой. Іпограф 1. Фабула: Живі в мірє, а нє во враждє **

Мєдвєдь жил в дуплє на дєрєвє і вывєл мєдвєдѧт. А под дєрєвом дікій волк вывєл волчат. Мєдвєдь ходіл на добычу і ворочалсѧ к своім мєдвєдѧтам, а волк грыз дєрєво і бєгал в лєс, а к ночі пріносіл корм своім волчатам. І жилі мєдвєдь с волком в дружбє. Задумала лошадь погубіть мєдвєдѧт і волчат. Прішла она к мєдвєдю і говоріт: ты, мєдвєдь, нє ході далєко. Посматрівай за волком. Он затєѧл плохоѥ дєло: хочєт дєрєво с корєньѧмі подгрызть. Відішь, всє грызєт. Потом пошла лошадь к волку і говоріт: нє хорош у тєбѧ, волк, сосєд. Вчєра ѩ слышал, мєдвєдь говоріл своім мєдвєдѧтам: ну, мєдвєжатушкі, угощу вас скоро волчатінкой. Вот дай только он уйдєт, прінєсу вам молочнаго волчоночка покушать.
С тєх пор пєрєстал мєдвєдь ходіть за добычєю, і волк нє бєгал большє в лєс. Подохлі с голода і мєдєвєдѧта і волчата, і лошадь поѥла іх.

//**Толстой. Іпограф 2. Баснѧ: Мєдвєдь на повозкє, да волк во дворє**

Поводырь с мєдвєдєм подошєл к кабаку, прівѧзал мєдвєдѧ к воротам, а сам вошєл в кабак выпіть. ѩмщік на тройкє подъѥхал к кабаку, закрутіл корєннуѭ і тожє вошєл в кабак. А в тєлєгє у ѩмщіка былі калачі. Мєдвєдь учуѧл в повозкє калачі, отвѧзалсѧ, подошєл к повозкє, влєз і стал шаріть в сєнє. Лошадь оглѧнулась і шаркнула от кабака по дорогє. Мєдвєдь ухватілсѧ лапамі за грѧдкі і нє знаѥт, как ѥму быть. А лошадь, что дальшє, то пущє разгораѥтсѧ. Мєдвєдь дєржитсѧ пєрєднімі лапамі за грѧдкі і только голову поворачіваѥт то на ту сторону, то на другуѭ. А лошадь оглѧнєтсѧ-оглѧнєтсѧ — ѥщє шибчє катіт по дорогє, под гору, на гору... Проѥзжиѥ нє успєвают постораніватьсѧ. Катіт лошадь всѧ в мылє, на тєлєгє сідіт мєдвєдь, дєржитсѧ за грѧдкі да по сторонам оглѧдываѥтсѧ. Відіт мєдвєдь, что дєло плохо — убьют ѥго лошадь; начал он рєвєть. ѥщє пущє лошадь понєслась. Скакала-скакала, пріскакала домой в дєрєвню. Всє смотрѧт, что такоѥ скачєт. Уткнулась лошадь в свой двор, в ворота. Хозѧйка глѧдіт, что такоѥ? Нє путєм пріскакал хозѧін — відно, пьѧн. Выходіт на двор, а с тєлєгі нє хозѧін — мєдвєдь лєзєт. Соскочіл мєдвєдь, да в полє, да в лєс. А із лєсу тут жє на рєв мєдвєдѧ прібєжал волк і загрыз хозѧйку прѧмо во дворє.

//**Толстой. Іпограф 3. Быль: Бєшєный мєдвєдь**

Барін купіл красівого бурого мєдвєжонка в городє і в рукавє шубы прівєз ѥго в дєрєвню. Барынѧ полюбіла мєдвєжонка і в горніцах выхаживала ѥго. Мєдвєжонок вырос, і ѥго назвалі Мішкой.
Он ходіл на охоту с баріном, карауліл дом і іграл с дєтьмі.
Одін раз в сад забєжал волк. Волк этот бєжал прѧмо по дорожкє, хвост у нєго был опущєн, рот был открыт і ізо рта тєклі слюні. Дєті былі в саду.
Барін увідал этого волка і закрічал:
— Дєті! Бєгітє скорєѥ домой, — бєшєный волк!
Дєті услыхалі, что крічал отєц, но нє відалі волка і бєжалі ѥму прѧмо навстрєчу. Бєшєный волк хотєл бросітьсѧ на одного із дєтєй, но в это врємѧ Мішка кінулсѧ на волка і стал с нім грызтьсѧ.
Дєті убєжалі, но когда Мішка вєрнулсѧ в дом, он візжал, і на шєѥ у нєго была кровь.
Чєрєз дєсѧть днєй Мішка стал скучєн, нє піл, нє ѥл і бросілсѧ грызть щєнка. Щєнка Мішкє загрызть нє далі і запєрлі в пустуѭ горніцу.
Дєті нє понімалі, зачєм запєрлі Мішку, і пошлі потіхоньку посмотрєть мєдвєдѧ.
Оні отпєрлі двєрь і сталі клікать Мішку. Мішка чуть нє сбіл іх с ног, выбєжал на двор, увідєл пасущуѭсѧ лошадь, рєзко наскочіл на лошадь, задрал лошадь насмєрть і лєг в саду под кустом. Когда барынѧ увідала Мішку, она клікнула ѥго, но Мішка нє послушалсѧ, нє замахал хвостом і нє взглѧнул на нєѥ. Глаза у нєго былі мутныє, ізо рта тєкла слюна. Тогда барынѧ позвала мужа і сказала:
— Іді скорєй! Кто-то выпустіл Мішку і он задрал нашу лошадь, Мішка совсєм бєшєный. Раді бога, сдєлай с нім что-нібудь.
Барін вынєс ружьйо і подошєл к Мішкє. Он пріцєлілсѧ в нєго, но рука трѧслась у нєго, когда он цєлілсѧ. Он выстрєліл і нє попал в голову, а в зад.
Мєдвєдь громко зарычал і забілсѧ.
Барін подошєл бліжє, чтобы рассмотрєть, что с нім.
Вєсь зад у Мішкі был в крові і обє задніѥ ногі пєрєбіты.
Мішка подполз к баріну і стал лізать ѥму ногу. Барін затрѧссѧ, заплакал і убєжал в дом.
Тогда клікнулі охотніка, і охотнік із другого ружьѧ до смєрті убіл мєдвєдѧ і унєс ѥго.

//**Толстой. Іпограф 4. Із докумєнтальной ісповєді «В чєм моѩ вєра»: Два чтєніѩ**

Мєдвєдь шєл із лєсу і встрєтіл старуѭ больнуѭ лошадь. Лошадь ѥдва могла ходіть і со страху старалась нє смотрєть на мєдвєдѧ. Мєдвєдь пожалєл лошадь. Но тут із лєсу быстро выбєжал волк і погнал лошадь. Лошадь пыталась бєжать впріхромку і чуть нє падала. Мєдвєдь нагнал волка, остановіл ѥго і спросіл у нєго, чітал лі тот ѥвангєліѥ. І когда волк отвєчал, что чітал, мєдвєдь спросіл, помніт лі он мєсто із ѥвангєліѩ «как хотітє, чтобы с вамі поступалі другіѥ, так і вы поступайтє с німі».
Волк растєрѧлсѧ і нє знал, что отвєтіть. Он был смущєн і, відімо, іскал отговоркі. Вдруг в умных, чєрных глазах волка блєснул свєт, он повєрнулсѧ к мєдвєдю боком, как бы уходѧ, і спросіл того, чітал лі он по пєчєні лошаді. Потрѧсєнный мєдвєдь так і осталсѧ стоѩть. Это был ѥдінствєнный звєрь в ѥго жизні, строго логічєскі разрєшивший тот вєчный вопрос, который прі нынєшніх лєсных порѧдках стоѩл пєрєд мєдвєдєм і стоіт пєрєд каждым звєрєм, называющім сєбѧ хрістіаніном.

|| [послухать пѣсню на саундклаўдє](https://soundcloud.com/samson-georgiy/vals)
||| ‬[‪#самсон_георгий_песенки](https://www.facebook.com/hashtag/%D1%81%D0%B0%D0%BC%D1%81%D0%BE%D0%BD_%D0%B3%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B8?source=feed_text&story_id=633882740071822)
||| [всѣ пѣсєнкі на саундклаудє](https://soundcloud.com/samson-georgiy)
||| [всѣ відєω на ѭтіѭ́бѣ](https://www.youtube.com/playlist?list=PLT2Z6MI4px5Bi2MNO-Ob6M9kuY7EdQ5gO)

]]> 876622 no no Mon, 09 May 2016 22:42:44 +0200 2016-05-09T22:42:44+02:00 4:07 https://hearthis.at/samsongeorg/doomday/
/історічєскаѩ справка

Ісповєдуѩ інтєрєсную вєрсію гєдонічєскаго хіліазма, а імєнно – хіліобаптісм Константіна Вєлікаго, - Хвост в этой своѥй программной пєснє точно опрєдєліл нєучастіѥ вєрных в Страшном Судє: Ин 5.24 «Слушающій слово Моє і вєрующій в Пославшаго Мєнѧ імєѥт жизнь вєчную і на суд нє пріходіт, но пєрєшьол от смєрті в жизнь».

Константін, поклоннік Їоанна Крєстітєлѧ, по аріѩнскому мышлєнію, прісовокуплѧл к толкованію сєго мєста Евангєліѩ – нєобходімость постоѩннаго участіѩ в крєщальном чінє нєучастніка Страшнаго Суда. Вообщє, гоміусіѩ, подобосущіѥ, было стєржнєм нє только богословствованіѩ аріѩн константіновской эпохі, но і мєльчайших проѩвлєній їх бытовой жизні. Вєрный –уподоблѧѥтсѧ Хрісту, акт говорєніѩ должен быть прівѧзан к рєчам Пісаніѩ і їм уподоблѧтьсѧ, крєщєніѥ – уподоблєніѥ прічастію (в полном соотвєтствії с этім утверєжденіѥм, прічастіѥ Константін прінѧл в самый момєнт своѥй смєрті). Скажем, в імпєраторском храмє літургіѩ оканчівалась словамі «Двєрі-двєрі» (т.є. собствєнно, літургію вєрных лібо нє служилі вовсє, лібо служилі по прічінє смєртєльной опасності длѧ члєна общіны). Імпєратор распорѧділсѧ соорудіть ванны-баптістєрії в каждом залє своѥго дворца, гдє і прєбывал почті всьо врємѧ. Круглыѥ суткі духовєнство служило особый крєщальный чін с максімально буквально понімаѥмымі словамі «Во їмѧ Отца, Сына і Свѧтаго Духа крєщаѥтсѧ раб Божій імѧрєк всєгда, нынє і прісно і во вєкі вєков».

В отлічіє от аріѩнства, православіѥ ісповєдовало прічащєніѥ Тела і Крові Спасітєлѧ, т.є. іспользовало гомоусійную логіку ѥдіносущіѩ. Ко своєму аріѩнству імпєратор Константін прісовокуплѧл также особо понімаѥмый їм хіліѩзм: а імєнно, прісно-крєщєніѥ (эонобаптісм) сѵмболізіровало, уподоблѧлось (но нє єдінѧло с) тысѧчєлєтнєму Царству Хріста на обновльонной Землі.

Алєѯєй Львовіч Хвостєнко прісоѥдініл к этому інтєрєсному подвіду хрістіѩнства только гіпєр-гєдонізм (сочєтаѥмый с запрєтом на работу в любой сфєрє), а также разрєшіл многовєковой православный спор о відах крєщєніѩ (обліваніѥм ілі погруженіѥм), ввєдѧ собствєнной жизнію трєтій від – крєщєніѥ чєрєз возліѩніѥ духоносной (спірітуальной) воды внутрь організма.

//слова: Хвост
//музыка: соборный їндонєзійской лаос (от врємєні своѥго сотворєніѩ) + Альбєрт Манглсдорф (1961)

//Гоміусіѩльный ангєльскій похоронный чін «Слава Богу за Всьо»:

архангєл Міхаїл: тромбон,
архангєл Гавріїл: труба простаѩ,
архангєл Рафаїл: сѣксоѳон,
архангєл Уріїл: губітєльнай гобой

//слова

1.
Нам архангєлы пропєлі:
нас давно на нєбє ждут,
ровно чєрєз двє нєдєлі
начінаѥм Страшный Суд.

На суд, на суд
архангєлы зовут,
на суд, на суд
повєсткі всєм нєсут,
на суд, на суд
на самый страшный суд,
на самый страшный суд.

2.
Двє нєдєлі пролєтєлі,
наступіл послєдній дєнь,
снова ангєлы запєлі,
было свѣт, а стало тѣмь.

На суд, на суд
нас ангєлы зовут,
на суд, на суд
на самый страшный суд,
на суд, на суд
торопітсѧ народ,
а мы наоборот.

3.
Міхаїл тромбіт тромбоном,
Гавріїл трубіт трубой,
Рафаїл сѣксіт за сѣксоѳоном,
Уріїл губіт в гобой.

На суд, на суд
элєктрочайнікі ідут,
на суд хромірованны
кранікі ідут,
на суд, на суд
і подстаканнікі брєдут,
паѩльнікі ползут.

4.
Ну-ка грѧнь жѣзлом жєлєзным
да по глінѧным по лбам,
по красівым і облєзлым,
по поваплєнным гробам.

На суд, на суд
покойнікі ідут,
на суд, на суд
полковнікі ідут,
за німі подполковныѥ їдут,
конвойніков вєдут.

5.
В Вавілонє рухнєт башнѧ.
із космоса встал хаосм
Всє дрожат, а нам нє страшно.
Пусть смолой горіт Содом

А нас, а нас
давно на нєбє ждут,
пускай ѥщьо
нємножко подождут,
пускай ѥщьо
Гєѥнну разожгут -
у нас другой маршрут.

6.
Мы свѧщєнныє младєнцы,
сто чєтырє сорок тыщ,
і паруссії владєльцы,
тыщу лєт поролі чушь.

А нас, а нас
нє тронут в этот час,
а нас саділі
во купєльный таз,
і всьо чуть-чуть
водой всьо врємѧ льют,
вот это - Страшный Суд.

вот это - Страшный Суд.
вот это - Суд.

|| [послухать пѣсню на саундклаўдє](https://soundcloud.com/samson-georgiy/doomday)
||| ‬ [‪#самсон_георгий_песенки](https://www.facebook.com/hashtag/%D1%81%D0%B0%D0%BC%D1%81%D0%BE%D0%BD_%D0%B3%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B8?source=feed_text&story_id=633882740071822)
||| [всѣ пѣсєнкі на саундклаудє](https://soundcloud.com/samson-georgiy)
||| [всѣ відєω на ѭтіѭ́бѣ](https://www.youtube.com/playlist?list=PLT2Z6MI4px5Bi2MNO-Ob6M9kuY7EdQ5gO)
]]>
/історічєскаѩ справка

Ісповєдуѩ інтєрєсную вєрсію гєдонічєскаго хіліазма, а імєнно – хіліобаптісм Константіна Вєлікаго, - Хвост в этой своѥй программной пєснє точно опрєдєліл нєучастіѥ вєрных в Страшном Судє: Ин 5.24 «Слушающій слово Моє і вєрующій в Пославшаго Мєнѧ імєѥт жизнь вєчную і на суд нє пріходіт, но пєрєшьол от смєрті в жизнь».

Константін, поклоннік Їоанна Крєстітєлѧ, по аріѩнскому мышлєнію, прісовокуплѧл к толкованію сєго мєста Евангєліѩ – нєобходімость постоѩннаго участіѩ в крєщальном чінє нєучастніка Страшнаго Суда. Вообщє, гоміусіѩ, подобосущіѥ, было стєржнєм нє только богословствованіѩ аріѩн константіновской эпохі, но і мєльчайших проѩвлєній їх бытовой жизні. Вєрный –уподоблѧѥтсѧ Хрісту, акт говорєніѩ должен быть прівѧзан к рєчам Пісаніѩ і їм уподоблѧтьсѧ, крєщєніѥ – уподоблєніѥ прічастію (в полном соотвєтствії с этім утверєжденіѥм, прічастіѥ Константін прінѧл в самый момєнт своѥй смєрті). Скажем, в імпєраторском храмє літургіѩ оканчівалась словамі «Двєрі-двєрі» (т.є. собствєнно, літургію вєрных лібо нє служилі вовсє, лібо служилі по прічінє смєртєльной опасності длѧ члєна общіны). Імпєратор распорѧділсѧ соорудіть ванны-баптістєрії в каждом залє своѥго дворца, гдє і прєбывал почті всьо врємѧ. Круглыѥ суткі духовєнство служило особый крєщальный чін с максімально буквально понімаѥмымі словамі «Во їмѧ Отца, Сына і Свѧтаго Духа крєщаѥтсѧ раб Божій імѧрєк всєгда, нынє і прісно і во вєкі вєков».

В отлічіє от аріѩнства, православіѥ ісповєдовало прічащєніѥ Тела і Крові Спасітєлѧ, т.є. іспользовало гомоусійную логіку ѥдіносущіѩ. Ко своєму аріѩнству імпєратор Константін прісовокуплѧл также особо понімаѥмый їм хіліѩзм: а імєнно, прісно-крєщєніѥ (эонобаптісм) сѵмболізіровало, уподоблѧлось (но нє єдінѧло с) тысѧчєлєтнєму Царству Хріста на обновльонной Землі.

Алєѯєй Львовіч Хвостєнко прісоѥдініл к этому інтєрєсному подвіду хрістіѩнства только гіпєр-гєдонізм (сочєтаѥмый с запрєтом на работу в любой сфєрє), а также разрєшіл многовєковой православный спор о відах крєщєніѩ (обліваніѥм ілі погруженіѥм), ввєдѧ собствєнной жизнію трєтій від – крєщєніѥ чєрєз возліѩніѥ духоносной (спірітуальной) воды внутрь організма.

//слова: Хвост
//музыка: соборный їндонєзійской лаос (от врємєні своѥго сотворєніѩ) + Альбєрт Манглсдорф (1961)

//Гоміусіѩльный ангєльскій похоронный чін «Слава Богу за Всьо»:

архангєл Міхаїл: тромбон,
архангєл Гавріїл: труба простаѩ,
архангєл Рафаїл: сѣксоѳон,
архангєл Уріїл: губітєльнай гобой

//слова

1.
Нам архангєлы пропєлі:
нас давно на нєбє ждут,
ровно чєрєз двє нєдєлі
начінаѥм Страшный Суд.

На суд, на суд
архангєлы зовут,
на суд, на суд
повєсткі всєм нєсут,
на суд, на суд
на самый страшный суд,
на самый страшный суд.

2.
Двє нєдєлі пролєтєлі,
наступіл послєдній дєнь,
снова ангєлы запєлі,
было свѣт, а стало тѣмь.

На суд, на суд
нас ангєлы зовут,
на суд, на суд
на самый страшный суд,
на суд, на суд
торопітсѧ народ,
а мы наоборот.

3.
Міхаїл тромбіт тромбоном,
Гавріїл трубіт трубой,
Рафаїл сѣксіт за сѣксоѳоном,
Уріїл губіт в гобой.

На суд, на суд
элєктрочайнікі ідут,
на суд хромірованны
кранікі ідут,
на суд, на суд
і подстаканнікі брєдут,
паѩльнікі ползут.

4.
Ну-ка грѧнь жѣзлом жєлєзным
да по глінѧным по лбам,
по красівым і облєзлым,
по поваплєнным гробам.

На суд, на суд
покойнікі ідут,
на суд, на суд
полковнікі ідут,
за німі подполковныѥ їдут,
конвойніков вєдут.

5.
В Вавілонє рухнєт башнѧ.
із космоса встал хаосм
Всє дрожат, а нам нє страшно.
Пусть смолой горіт Содом

А нас, а нас
давно на нєбє ждут,
пускай ѥщьо
нємножко подождут,
пускай ѥщьо
Гєѥнну разожгут -
у нас другой маршрут.

6.
Мы свѧщєнныє младєнцы,
сто чєтырє сорок тыщ,
і паруссії владєльцы,
тыщу лєт поролі чушь.

А нас, а нас
нє тронут в этот час,
а нас саділі
во купєльный таз,
і всьо чуть-чуть
водой всьо врємѧ льют,
вот это - Страшный Суд.

вот это - Страшный Суд.
вот это - Суд.

|| [послухать пѣсню на саундклаўдє](https://soundcloud.com/samson-georgiy/doomday)
||| ‬ [‪#самсон_георгий_песенки](https://www.facebook.com/hashtag/%D1%81%D0%B0%D0%BC%D1%81%D0%BE%D0%BD_%D0%B3%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B8?source=feed_text&story_id=633882740071822)
||| [всѣ пѣсєнкі на саундклаудє](https://soundcloud.com/samson-georgiy)
||| [всѣ відєω на ѭтіѭ́бѣ](https://www.youtube.com/playlist?list=PLT2Z6MI4px5Bi2MNO-Ob6M9kuY7EdQ5gO)
]]> 876619 no no Mon, 09 May 2016 22:33:55 +0200 2016-05-09T22:33:55+02:00 5:00 https://hearthis.at/samsongeorg/lustration/
//музыка: Бартоломєо Тромбончіно (1470—1534)
//слова: Самсон

Самсон Гєоргій і лічный хωр Слава Богу за Всьӧ:
*Самсон*: люстраціѩ
*лікі хωрістов*: просвѣщєніѥ

//*слова:*

1.Чѹть взрєзав ножωм цвѣтущу рану,
2. ѻблєгчєніѥ штоб
3. утомљӧнному ѻргану дать,
4. лєкарь крҩвь ѿтуда љйӧт,
5. крҩвь, вонючую гноѥм:

6. с чєм сравніть прімѣр этот стану:
7. і нє слово, ні экономіѯ,
8. ні дѣтоводітєльства рать,
9. это – піѩнство, всѣкоррупціѩ і блѹд,
10. порώк,
11. какой всѣсобωрно мы строїм.

12. Чѹть взрєзав ножωм цвѣтущу рану,
13. ѻблєгчєніѥ штоб
14. утомљӧнному ѻргану дать,
15. лєкарь крҩвь туда љйӧт.

//**ѻбъѩснітєльный трактат**

**Ѳабула** (краткій пєрєсказ)

Пєрєд намі баснѧ про хірургічєскоѥ вмєшатєльство, состоѩщєѥ в том чіслє їз кровопусканіѩ і ѻблєгчающєѥ состоѩніѥ больного, – і сѣй прімѣр (эѯампл) ѻсмыслѧѥҵѧ («сравніваѥҵѧ») ѻт протівнаго: прімѣр нє їмєѥт сѣбє моральнаго вывода ні в ѳілологічєском, ні в экономічєском, ні в пѣдагогічєском смыслє. Вмѣсто этого автор-ѱалмопєвєц дайӧт прімѣру совєршєнно другую мораль – а їмєнно: кровопусканіѥ і ѻблєгчєніѥ болєзні ѩвлѧюҵѧ коррупціѥй, піѩнством і блѹдом. Ѥдіным подлінным выводом сѣй аллєгорії ѥсть выѩвлєніѥ ѥйӧ как мєтаболы і апоѳатічєскоѥ прєтворєніѥ, мєтаморѳозіс болѧщєго чѣловєка в воскрѣсєнії.

**Pars pro toto**, часть вмєсто цѣлого

Гангрєнозную ногу нєкій врач-рукодєл (хєйрург) рєжєт, чтобы спасті чєловєка. Всєго чєловєка. Цєной ногі.

Воѻбщє-то хєйрург – это любой чєловєк, что-то трудѧщій рукамі (онаніст, пісатєль, строїтєль). Поэтому логіка pars pro toto (часть раді цѣлаго) работаѥт і внѣ хірургічєскіх в мєдіцінском смыслє задач ‒ а їмєнно, дєліт любоѥ тєло на часті, собіраѥмыѥ в какой-то доѯє (во ѻбщєславівом мнєнії) в цѣлоѥ. «Цѣлоѥ» тѣла – міѳічно, ѻ ньӧм можно судіть только по ѥго соѻтвѣҵтвії/нєсоѻтвѣҵтвії говорімому (міѳом) ѻ ньӧм. Каждый раз «цѣлоѥ» цѣ́ліҵѧ по-разному: тѣло бєз ногі нє утрачіваѥт своѥй цѣлостності (а вот нога бєз ѻстального тѣла ужє мьӧртвый кусок мѧса, бєсцѣ́лостно бєсцѣ́льна). Скажєм так: до тѣх пор, пока тѣло будєт ѻтдєлѧҵѧ ѻт другіх тѣл і нєживого бєкграунда – ѻно цѣльно і славіт (в смыслє доѯы): ѩвлѧѥт собой ѻбщєпрінѧтый способ тѣлєсності, дающій алібі ѻстальным тѣлам тѣлєствовать.

Любоѥ в такой логікє ісцѣлєніѥ тєла ѥсть жєртва частью раді этого доѯічєско-міѳічєскаго цѣлаго. Т.ѥ. раздєлєніѥ-собіраніѥ частєй – это сімулѧціѩ тєла, дающаѩ ѥму «жизнєнность» і «рєалістічность». На дєлє нєт ні частєй (ні тѣх, которымі пожєртвовалі раді псєўдо-їсцѣлєніѩ, ні ѻстающіхсѧ послє нєго – т.ѥ. «жизнєнно важных»), ні цѣлого, потому что нєт нікакого тєла внутрі доѯы. Внутрі доѯы ѥсть только прєдставлєніѥ ѻ правільном тѣлє, ѥсть пустыѥ модныѥ, трєндовыѥ знакі тѣла бєз какого-лібо конкрєтного тѣла. Конкрѣтноѥ тєло всєгда нє ѻчєнь подходіт длѧ прославлєніѩ (доѯы), ѻно куцоѥ і корѧвоѥ, доѯа – і ѥсть ѻпрєдєлєніѥ правільностєй і нєправільностєй тѣла і борьба пєрвых со вторымі внутрі тѣла.
Нєвѣрныѥ моралі басні

‒ *Нєвѣрнаѩ ѳілологічєскаѩ мораль басні*. Доѯа проїсходіт всєгда в словєсном полє, і там (ѥслі брать лєѯіку) усмірєніѥ ѻдніх слов прі помощі прічінєніѩ болі другімі словамі проїсходіт повсємєстно. Рєчь нє їмєѥт какой-лібо постоѩнной цѣлостності ні в каком смыслє: ѻна постоѩнно мєнѧѥҵѧ, жєртвуѥт частѧмі, чтобы добавлѧть новыѥ до пєрманєнтно пєрєполнєнного (частѧмі) цѣлаго. Умалєніѥ (і дажє унічтожєніѥ) часті ѩзыка раді какого-то міѳічєскаго цѣлаго – тонєт в ѻбщєй ѥго плєонастічності: тут нѣт ні частєй, ні цѣлаго, ѥсть постоѩнноѥ їх пєрєпроїзводство.

‒ *Нєвѣрнаѩ экономічєскаѩ мораль басні*. В экономікє постоѩнно случаюҵѧ крізісы, когда путьӧм нанєсєніѩ ущєрба (эквівалєнта болі і надрєза) крізіс разрєшаѥҵѧ (разсуждаѥҵѧ: κρισις – суд) в какоѥ-то новоѥ состоѩніѥ ѻйкоса, ѥго экономікі. В каком-то смыслє в ѻпрєдєльӧнных экономічєскіх сѵстємах экономіка – это нє способ вєдєніѩ хозѧйства, но пєрманєнтноѥ їзмєнєніѥ этіх способов в рєзультатє пєрманєнтного жє крізіса. Т.ѥ. экономічєскоѥ «цєлоѥ» всєгда нєравно сєбє чісто історічєскі: бюджєт разных лѣт ѻдного і того жє города нєсопоставім їз-за їзмєнєніѩ сразу всѣх ѥдініц счьӧта, ѻ їх разніцє говорѧт только пріблізітєльно і вєроѩтностно.

‒ *Нєвєѣрнаѩ пєдагогічєскаѩ мораль басні*. Борьба с ѻшибкамі воспітаніѩ как с грѣхом – їмєѥт прєцєдєнты что в ѥвропєйской, что в русской традіціѩх і вѣздє сталківаѥҵѧ с чьӧткім рѣзультатом в відє проїгрыша грѣху: напітываніѥ рєбьӧнка чѣм-то другім, кромє грѣха, ѻборачіваѥҵѧ всьӧ болєѥ увєлічівающєйсѧ зоной грѣховності: любую добрую вѣщь можно пріспособіть длѧ грѣховных їзвращєній. Посєму «цєлоѥ» пєдагогікі – это вѣщь в высшєй стєпєні ѳантазматічєскаѩ, і всѣ т.н. «нормы пєдразвітіѩ» упіраюҵѧ в стѣпєнь большєй ілі мєньшєй дєѳормації ѱіхікі рєбьӧнка. Любаѩ нєдорєпрєссірованнаѩ пєдразвітіѥм часть можєт быть ѻсновой крєатівності і залогом «успѣшнаго» послєдующаго развітіѩ взрослаго. Впрочєм, как і залогом «нєуспєшності» – само понѧтіѥ ѻб «успєшності/нєуспєшності» пєдагогічно і ѻтносіҵѧ к доѯє і болєѥ ні к чєму: любыѥ дѣті нєнавідѧт школу, ѻт сталінской до вальѳдорѳской). Нє сущєствуѥт какой-то ідєальной цѣлі пєдагогікі, раді которой нужно чѣм-лібо жєртвовать рєбьӧнку: напрімєр, жадность нє «лєчіҵѧ» бѣдностью (ілі богаҵтвом, ілі участіѥм в коммунарной дєѩтєльності).
Аллєгоріѩ

**Аллєгоріѩ** у Гьӧтє і Шиллєра

Шиллєр (работа «Вольфганг Гьӧтє»): «Бољшаѩ разніца, іщєт лі поэт ѥдінічнаго длѧ ѻбщаго ілі відіт ѻбщєѥ в ѥдінічном. Їз пєрвого способа вознікаєт аллєгоріѩ, гдє ѥдінічноѥ служит лішь прімєром проѩвлєніѩ ѻбщєго, второй жє составлѧѥт по сущєству пріроду поэта, ѻн выражаєт ѥдінічноѥ, нє думаѩ ѻб ѻбщєм і нє указываѩ на нєво. Тот, кто жизнєнно ѻхватываєт то ѥдінічноѥ, усваіваєт ѻдноврємєнно і ѻбщєѥ, нє замєчаѩ этого ілі замєтів только позжє”. Эту протівѹположность творчєскіх мєтодов в їзвєстных рамках, – ібо в конєчном ітогє і суб’єктівно-рєалістічєскій творчєскій мєтоды ѻба ідєалістічны, – нє скрывалі ні Гьӧтє, ні Шиллєр. Гьӧтє, собствєнно, понімал “классіцізм” как рєалістічєскоѥ їзображєніѥ дєйствітєльності, как “здоровоѥ”, а мєтод суб’єктівного ідєалізма Шиллєра расцєнівал как “романтічєскоѥ”, “больноѥ”».
Мєта́бола

*Мєтабола* (μεταβολή) – пєрє-брос, поворот, пєрєход, пєрємєщєніѥ, їзмєнєніѥ). В хімії-біології – ѻбмєн вєщєств, в архітєктурє – замєнѧѥмыѥ элємєнты строѥніѩ, в ріторікє – троп, раскрывающій сам процєсс пєрєноса значєній, ѥго промєжуточныѥ звєньѩ, скрытоѥ ѻснованіѥ, на котором проїсходіт сбліжєніѥ і уподоблєніѥ прєдмєтов.

*Прімєр:* у Івана Жданова «Нєбо, помєщьӧнноѥ в звєзду, – ночь» – «нєбо» с «ночью» ѻтносѧҵѧ друг к другу нє мєтафорічєскі, но мєтаболічєскі, чєрєз «звєзду», прінадлєжащую что «нєбу», что «ночі». Мєтафора чьӧтко дєліт мір на сравніваѥмоѥ і сравнівающєѥ, мєтабола – цѣлостный ѻбраз, нє дєлімый на́двоѥ, но їмєющій апофатічєскіѥ (от протівнаго, выѩвлѧѥмыѥ путьӧм ѻтріцаніѩ смыслов, нє прісущіх ѩвлєнію). Нєбо і ночь їз ждановскаго стішка суть мєтаболіты. Мєтабола – ѻсновываѥҵѧ на мєтафорічєско-мєтономічєском сѵнтєзє і ѥсть сѵнкрєза, мєтаморфоза: мєтаболіты частічно уподоблѧюҵѧ друг другу, частічно совпадают, частічно разлічаюҵѧ і в этом прічастії прєвращаюҵѧ во что-то іноѥ сєбє. Мєтабола різоматічна, нє їмєѥт ѥдінаго ствола значєній, но – кустѧщіѥсѧ лінії апофатічєскаго сѵмбола.

У Грігоріѩ Нісскаго («Ѻб устроѥнії чєловєка, гл. XIII) мєтабола, (постоѩнноѥ) прє-вращєніѥ, ѥсть прізнак жизні, ζωή (зоэ́) – прічьӧм, жизні вѣчной (будущєй) тожє.
Аллєгоріѩ/мєтабола

*Аллєгоріѩ* (ἀλληγορία – αλλος іной, другой + αγορειν собірать) ѥсть повсєднєвноѥ сємійотічєскоѥ занѧтіѥ любого ѻбщєства: ѻдін знак замєщаѥт другой, собіраѥт (агорєйн) ѥго (їх) на сєбє. Інособраніѥ значєній сущєствуѥт вслєдствіѥ нєвозможності ухватываніѩ цѣлаго как ѳантазматічєскоѥ собіраніѥ цѣлаго їз разрознєнных частностєй: прі том частності нє важны, но смысл їмєѥт ісключітєльно псєѵдособіраѥмоѥ цѣлоѥ.

*Аллотропіѩ* (іномодальность) логоса (лєгєйн – тожє собірать, но там – собраніѥ нє на уровнє соціума, но космоса) – ѻбманчіво позволѧ0ѥт мєнѧть всьӧ на всьӧ. І тєм самым как будто (доѯічєскі, *славокажущєсѧ*) прібліжаҵѧ к этому «всѣму». Это «всьӧ» ѥсть всьӧ іного, пан-а́ллос, всѧкоѥ «здѣсь» как ѥщьӧ-нєздѣсь, всѧкоѥ «куда» как ѥщьӧ-нє́куда і т.д.

Мεональность, нєдобытійность в сєміотікє выражаѥт маѯіма Соссюра: ѻзначаѥмоѥ свѧзано с ѻзначающім проїзвольно, т.ѥ. по суті нє свѧзано нікак. Собствєнно, сємійозіс і ѥсть такоѥ собіраніѥ знаков, котороѥ двігаѥт впєрьӧд значєніѥ как пєрманєнтноѥ двіжєніѥ мєжду знакамі в сілу їх прінціпіѩльной нєполноты.

*Аллєгорічєскоѥ двіжєніѥ: *1)повєрхностно, схєматічно, 2) трансцєндєнтно, нацѣлєно на нєдвіжимую і нєдостіжимую цѣль двіжєніѩ,3) абстрактно, проїсходіт сразу вєздє і нігдє, 4) їмєѥт дєло с цѣлым, построѩѥмым їз жєртвуѥмых этому цѣлому частєй, 5) соѻтносітєльно (сѵнєкдохічно) с мнєніѥм-кажимостью-славой (доѯой), 6) уподоблѧющєѥсѧ уподоблєніѥ (эйдолоїд), всѣ направлєніѩ логік ідєнтічны друг другу в сілу того, что каждоѥ ѥсть тотально другоѥ, 7) хєйрургічно, рукодѣльно, ѩвлѧѥҵѧ праѯісом, анѳтропологічєскім пр інціпом.

*Мєтаболічєскоѥ двіжєніѥ:* 1) мєтаморфічно, прєобразітєльно, 2) посюстороннє, їмєѥт цѣль в самом сєбє, 3) конкрєтно, рєалістічно (нє їмєѥт всє-космічності, но космічно в каждой своѥй часті), 4) їмєѥт дєло с частным, сѵнгулѧрным, котороѥ апофатічєскі соѻтносіҵѧ с другім сѵнгулѧрным как цѣлоѥ к другому цѣлому, 5) пєрєносітєльно (мєтафорічно) к нєзнающєму знанію, нікуда нє впісываѥмой фактічності, 6) автоїконічно, подобно само сєбє, 7) ахєйрургічно, нєдєлаѥмоѥ практічєскі, чєловєчєской практікой

Такім ѻбразом, нож хєйрурга, надрєзающій рану і дающій тєм самым ѻблєгчєніѥ больному, уподобльӧнныѥ разврату – суть нє аллєгоріѩ (внутрі параболы, басні), но мєтабола, прє-вращєніѥ, прімєр, їмєющій скачкоѻбразный куст смыслов апофатічєскаго сѵмбола.

Протівопоставлѧѥмоѥ этому «разврату» добродєтєльноѥ ісцѣлєніѥ ѥсть нєобходімо ѻтвращающєѥсѧ логікі pars pro toto (часть раді цѣлаго) мєтаморфозіс (внутрі мєтаболітов «хєйрургічєскаго надрєза» і «разврата»), восстановлєніѥ как анастасіс (воскрєсєніѥ), прєображєніѥ (собствєнно, μεταμόρφωση).
Соѻбразованіѥ/прєѻбразованіѥ

Рімлѧнам, 12:2: «нє соѻбразуйтєсь (συσχηματίζεσθε, сюсхэматі́дзэстэ) с вєком сім, но прєобразуйтєсь (μεταμορφοũσθε, мєтаморфу́стэ) ѻбновлєніѥм ума вашєго, чтобы вам познавать, что ѥсть волѧ Божиѩ, благаѩ, угоднаѩ і совєршєннаѩ».

Русскоѥ соѻбразованіѥ/прєобразованіѥ ѩвлѧѥҵѧ калькой с латінскаго conformatia/reformatia (оҵюда жє, Рім, 12:2), тогда как в ѻрігіналє была разніца корнєй, а нє только прєфіѯов: мєтаморфізаціѩ (μεταμόρφωση, мєтамо́рфозэ) протів сосхєматізації (συσχημάτισις, сюсхєма́тізіс).

Букваљно Паѵѣл говоріт, што мы нє должны їмєть ѻбщую схѣму (образ) с вѣком сім, но, наѻборот, должны їзмєнѧть морф (тожє ѻбраз, но ѩко состав, ѩко прінціп своѥво бытіѩ, но й быта тож).

Їтак, два ѻбраза: *схѣма* і *морф*. Ѻдін їз которых прісущ вѣку сєму і с нім нє нужно, по мыслі Павла, соѻбразовываҵѧ, другой жє – должєн быть їзмєньӧн, прічьӧм это їзмєнєніѥ пєрманєнтно.

**Схѣма/морф**

Сії – понѧтіѩ платоновскіѩ.

*Схѣма* (і.ѥ. *segh-, дєржать во власті, їмєть): «пользуѧсь „істіннымі схємамі“, Платон мысліт „єдіноѥ прічастным схємє“ (Parm 145b), мысліт схєму как подражаніѥ унівєрсуму (Tim. 44d), в рєзультатє чєго і получаєҵѧ у нєго „ідєѧ схємы“, т.є. конкрєтно і наглѧдно відімоѥ ѻсущєствлєніѥ абстрактной схємы», «Пєрвой структурной разновідностью прєдмєтно-смыслового цѣлого можно счітать платоновскую schema, котораѩ ѩвлѧєҵѧ по прєімущєству колічєствєнно-смысловой конструкціѥй. їмєюҵѧ в віду ѻтдєльныѥ часті, которыѥ комбініруюҵѧ в нєчто цѣлоѥ і, в завісімості ѻт колічєствєнной характєрістікі этой комбінації, порождают їз сєбѧ то ілі іноѥ новоѥ качєство» (Лосєв, Історіѩ антічной эстєтікі. Софісты. Сократ. Платон., с.633)

*Морф* (і.ѥ. *merph- форма, Морфєй – бог сна, буквально: формодєлатєль) : «Другой прєдмєтно-смысловой конструкціѥй ѩвлѧєҵѧ у Платона конструкціѩ по прєімущєству качєствєннаѩ. Это – платоновскаѩ morphe, которую ѻбычно пєрєводѧт как «форма», но, поскольку этот пєрєвод мало что говоріт, мы прєдпочітаєм прідєрживатьсѧ грєчєского звукового состава этого слова і пєрєдавать ѥго как „морфє“, морф (Лосєв, там жє).

«Протівоположность «морфе́» і «ідєі» чётко і ѩсно выступаєт в том мєстє «Фєдона» (104), гдє говоріҵѧ ѻ нєвозможності налічіѩ протівоположной «ідєі» в ѻдной і той жє «морфе́», котораѩ ѩвлѧєҵѧ і тройкой і нєчєтом: «морфе́» можєт быть тройкой, т.є. соѥдінєніѥм тройкі і нєчєта, но этой «морфє» нє можєт быть свойствєнна ідєѧ чёта. Другімі словамі, «морфе́» ѥсть качєствєнно нєчто болєѥ сложноѥ, чєм ідєѧ; і ѥслі в «морфé» їмєѥҵѧ элємєнт какой-нібудь ѻпрєдєлєнной «ідєі», то протівоположнаѩ этому «ідєѧ» ужє нє можєт прісуҵтвовать в данной «морфе́». «Ідєѥй» Платон называєт нєчто понѧтійно-конструктівноѥ, а нє просто качєствєнно-конструктівноѥ. […] Ѻчєнь важным тєкстом ѩвлѧєҵѧ то мєсто їз «Государства», гдє ставіҵѧ вопрос ѻ возможності выхождєніѩ бога «із своѥй ідєі» в разныѥ «морфы» ілі ѻ нєобходімості длѧ нєго ѻставатьсѧ в прєдєлах ѻдной і той жє «ідєі» (R.P.II 380d). Вєздє в такіх случаѩх под ідєѥй Платон понімаєт ѥдіную логічєскую конструкцію, котораѩ можєт проѧвлѧтьсѧ в разных «морфах», в разных ѻбразах, і потому ѩвлѧєҵѧ в смысловом ѻтношєнії чєм-то простым, в то врємѧ как «морфы» всєгда качєствєнно разноѻбразны і могут быть проѧвлєніѥм какой-нібудь ѻдной «ідєі» (Лосєв, там жє).

Получаѥҵѧ, что правільноѥ колічєствєннаѩ комбінаціѩ ідєйных элємєнтов дайӧт нужноѥ качєство ідєї – і это ѥсть прінціп схѣмы этой ідєї. Морф жє позволѧѥт пєрєходы ідєй друг в друга длѧ получєніѩ какой-то другой ідєї.

*Схѣма* їмєѥт эйдофорную пріроду (ідєѥносную), морф жє – ідєѥгєнєтічєскую (ідєѥпорождатєльную) структуру. Аллєгоріѩ (баснѧ) схѣматічна, потому что рассматріваѥт свой рассказ как іллюстрацію, эйдолон (ідол), длѧ внєшнєй рассказу і прєвосходѧщєй ѥго по значімості ідєї. Тогда мєта́бола – морфічна (дажє мєтаморфічна), строїт структуры эйдоса, порождаѥт, развіваѥт і прєобразуѥт ѥго.
Ісцѣлєніѥ чєловєка как восстановлєніѥ, воскрєсєніѥ

Ѥслі ісцѣлєніѥ чєловєка понімать как ідєю, то новый, воскрєсный состав будєт μεταστοιχείωσις (мєтастойхєйозіс) как «пєрємєна составлѩющіх элємєнтов», как пєрєсоставлєніѥ (тот жє св. Грігорій Нісскій, напрімєр, пользовалсѧ їмєнно этім понѧтіѥм; прі этом мєтастойхєйозіс был мєтаболічєскій, пєрманєнтно мєнѧющійсѧ). Ѥслі жє ісцѣлєніѥ ѥсть їзмєнєніѥ самой ідєйності, то ісцєљӧнный чєловєк получаѥт прєображєніѥ, μεταμόρφωσις (мєтаморфозіс), когда мєнѧѥҵѧ сам прінціп состава (Хрістос на горє Ѳавор был їмєнно μετεμορφώθη (мєтаморфо́зэ), прєображьӧн).

Болѥє того, тѣла́ нє просто прєобразѧ́ҵѧ, но і іскупѧ́ҵѧ: по ап. Паѵлу, мы ѻжидаѥм “іскуплєніѩ тѣла нашєго” (Рім 8:23): απολύτρωσιν τοũ σώματος (аполютрозін ту соматос) : ѻт απο – возвратноѥ двіжєніѥ + λύω – разрушать, расчлѣнѧть, ѻсвобождать. Аполютрозін – возчлѣнєніѥ (обратноѥ расчлєнєнію).

У Паѵла рєчь ідьӧт ѻ новом тєлєсно-душєвно-духовном составє прєображьӧнного чєловєка: «Когда зємной наш дом (οικία τοũ σκήνους), эта хіжина, разрушиҵѧ (καταλυθη̣), мы їмєѥм ѻт Бога жиліщє на нєбєсах, дом нєрукотворный вєчный (οικίαν αχειροποίητον αιώνιον, ѻйкіан ахєйропойэтон) в нєбєсах (εν τοις ουρανοις, эн тус уранэс)» (2 Кор. 5:1).

*Мєтаморфозіс* – нє ѥсть какой-то другой способ дєѩтєльності: ѥслі твой новый состав нєрукотворєн (ахєйропойэтон), то ты выходішь за рамкі ѩзыка і свѣта, в кромєшную тьму бытіѩ, которым ужє нє управлѧѥшь.

Ѥдіный путь к мєтаморфозісу, прєображєнію – крєщєніѥ Духом Свѧтым. Крєщєніѥ ап. Паѵлом такжє ѻсмыслѧѥҵѧ прі помощі мєтаморфічєскіх выражєній: «банѧ (λουτρον, лутрон) возрождєніѩ (παλιγγενεσια, палінгєнєзіа) і ѻбновлєніѩ (ανακαινωσις, анакэнозіс) Свѧтым Духом” (Тіт, 3,5). Палінгєнєзіѩ – сѣ пєрє-рождєніѥ: гр. παλαιός –давно, далєко, ѻт і.ѥ. *kwel-, далєко. По-цєрковнославѧнскі, палінгєнєзіѩ – пакібытіѥ (пакі – снова і снова). Анакэнозіс (ανα – снізу ввѣрх, такжє длѧ повторності + καινός – новый, только что созданный, начѧло [начєнло] – *ken – новый, молодой) – воз-начатіѥ.

*Жизнь*, ζωή (зоэ́)– сѣ срєда соѥдінєніѩ души с тєлом в чєловєка в тєло душєвноѥ, σωμα ψυχικόν (сома псюхікон) і тєло духовноѥ, σωμα πνευματικόν (сома пнєўматікон) у ап. Паѵла (1 Кор. 15, 44). Ап. Паѵѣл пользуѥт выражєніѥ «раздєлєніѥ души і духа», μερισμός ψυχης και πνεύματος (мэрісмо́с псюхє́с кай пнєўматос), но прі этом жизнь нє ѻпєріруѥт с частью/цѣлым, ѻна і ѥсть цѣлоѥ (сомо-ѱюхотічєско-пнєўматічєскоѥ), но такоѥ цѣлоѥ, какоѥ нє состоїт їз частєй. Эта жизнь нєсовєршєнна, поражєна грѣхом. Нєцѣлостна їмєнно в смыслє этой поврєждьӧнності.

Поэтому к нѣй нєпрімєніма логіка pars pro toto (часть раді цѣлаго) і ѥдінствєнноѥ ісцѣлєніѥ здѣсь возможно как прєображєніѥ, мєтаморфозіс ужє налічєствующаго цѣлаго: как воскрѣсєніѩ новым тѣлом послє смѣрті.
Люстраціѩ/просвєщєніѥ

Скальпєль хєйрурга в пѣснє – это луч люстраційонного свѣта. Свѣта, ѻтчлєнѧющаго часті раді цѣлаго. Ѻсвєщающаго тѣло только длѧ того, чтобы увідєть больной ѻрган і болєзнь этого ѻргана. Увідєть – чтобы вырєзать (лібо болєзнь, лібо вѣсь ѻрган – ѥслі ѻні ужє нєраздєльны).

Люстрації, ѻтчлєнѧющєму свѣту, протівостоїт свѣт прєображєніѩ, внутрєнній, мєтаморѳічєскій і мєтаболічєскій (прє-вращающій): διαφώτιση (діѩфо́тізэ) – чєрєз-свєщєніѥ: такоѥ ѻсвѣщєніѥ, котороѥ пронікаѥт вглубь тєла і мєнѧѥт ѥго їзнутрі.

Імєнно просвѣщєніѥ ѥсть апоѳатічєскій сѵмбол, к которому стрєміҵѧ псєўдо-басєннаѩ мєтаболічность логікі хєйрургічєскаго прімєра. Только просвєщьӧннаѩ прєображьӧннаѩ коррупціѩ войдьӧт в Царство Божиѥ.

p.s. Куда і ѿкуда **љйӧҵѧ крҩвь**?

«4. лєкарь крҩвь ѿ͜туда љйӧт => 15. лєкарь крҩвь т͜уда љйӧт». Ѻчєвідно, что в нашєм случаѥ понѧтіѩ туда і ѿтуда (оттуда) нє разлічаюҵѧ: коррупційонноѥ тѣло гнійӧт сразу і снаружи і свнутрі́. Гнілаѩ крҩвь тєчьӧт їз больных ѻрганов в здоровыѥ, прєвращаѩ разлічєніѥ болєзні і здоровьѩ в нєразрєшимость. Собствєнно, это состоѩніѥ нєразлічімості і ѥсть коррупціѩ, гніѥніѥ, распад всѣго во всьӧм.

|| [послухать пѣсню на саундклаўдє](https://soundcloud.com/samson-georgiy/lustration)
||| ‬ [‪#самсон_георгий_песенки](https://www.facebook.com/hashtag/%D1%81%D0%B0%D0%BC%D1%81%D0%BE%D0%BD_%D0%B3%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B8?source=feed_text&story_id=633882740071822)
||| [всѣ пѣсєнкі на саундклаудє](https://soundcloud.com/samson-georgiy)
||| [всѣ відєω на ѭтіѭ́бѣ](https://www.youtube.com/playlist?list=PLT2Z6MI4px5Bi2MNO-Ob6M9kuY7EdQ5gO)]]>
//музыка: Бартоломєо Тромбончіно (1470—1534)
//слова: Самсон

Самсон Гєоргій і лічный хωр Слава Богу за Всьӧ:
*Самсон*: люстраціѩ
*лікі хωрістов*: просвѣщєніѥ

//*слова:*

1.Чѹть взрєзав ножωм цвѣтущу рану,
2. ѻблєгчєніѥ штоб
3. утомљӧнному ѻргану дать,
4. лєкарь крҩвь ѿтуда љйӧт,
5. крҩвь, вонючую гноѥм:

6. с чєм сравніть прімѣр этот стану:
7. і нє слово, ні экономіѯ,
8. ні дѣтоводітєльства рать,
9. это – піѩнство, всѣкоррупціѩ і блѹд,
10. порώк,
11. какой всѣсобωрно мы строїм.

12. Чѹть взрєзав ножωм цвѣтущу рану,
13. ѻблєгчєніѥ штоб
14. утомљӧнному ѻргану дать,
15. лєкарь крҩвь туда љйӧт.

//**ѻбъѩснітєльный трактат**

**Ѳабула** (краткій пєрєсказ)

Пєрєд намі баснѧ про хірургічєскоѥ вмєшатєльство, состоѩщєѥ в том чіслє їз кровопусканіѩ і ѻблєгчающєѥ состоѩніѥ больного, – і сѣй прімѣр (эѯампл) ѻсмыслѧѥҵѧ («сравніваѥҵѧ») ѻт протівнаго: прімѣр нє їмєѥт сѣбє моральнаго вывода ні в ѳілологічєском, ні в экономічєском, ні в пѣдагогічєском смыслє. Вмѣсто этого автор-ѱалмопєвєц дайӧт прімѣру совєршєнно другую мораль – а їмєнно: кровопусканіѥ і ѻблєгчєніѥ болєзні ѩвлѧюҵѧ коррупціѥй, піѩнством і блѹдом. Ѥдіным подлінным выводом сѣй аллєгорії ѥсть выѩвлєніѥ ѥйӧ как мєтаболы і апоѳатічєскоѥ прєтворєніѥ, мєтаморѳозіс болѧщєго чѣловєка в воскрѣсєнії.

**Pars pro toto**, часть вмєсто цѣлого

Гангрєнозную ногу нєкій врач-рукодєл (хєйрург) рєжєт, чтобы спасті чєловєка. Всєго чєловєка. Цєной ногі.

Воѻбщє-то хєйрург – это любой чєловєк, что-то трудѧщій рукамі (онаніст, пісатєль, строїтєль). Поэтому логіка pars pro toto (часть раді цѣлаго) работаѥт і внѣ хірургічєскіх в мєдіцінском смыслє задач ‒ а їмєнно, дєліт любоѥ тєло на часті, собіраѥмыѥ в какой-то доѯє (во ѻбщєславівом мнєнії) в цѣлоѥ. «Цѣлоѥ» тѣла – міѳічно, ѻ ньӧм можно судіть только по ѥго соѻтвѣҵтвії/нєсоѻтвѣҵтвії говорімому (міѳом) ѻ ньӧм. Каждый раз «цѣлоѥ» цѣ́ліҵѧ по-разному: тѣло бєз ногі нє утрачіваѥт своѥй цѣлостності (а вот нога бєз ѻстального тѣла ужє мьӧртвый кусок мѧса, бєсцѣ́лостно бєсцѣ́льна). Скажєм так: до тѣх пор, пока тѣло будєт ѻтдєлѧҵѧ ѻт другіх тѣл і нєживого бєкграунда – ѻно цѣльно і славіт (в смыслє доѯы): ѩвлѧѥт собой ѻбщєпрінѧтый способ тѣлєсності, дающій алібі ѻстальным тѣлам тѣлєствовать.

Любоѥ в такой логікє ісцѣлєніѥ тєла ѥсть жєртва частью раді этого доѯічєско-міѳічєскаго цѣлаго. Т.ѥ. раздєлєніѥ-собіраніѥ частєй – это сімулѧціѩ тєла, дающаѩ ѥму «жизнєнность» і «рєалістічность». На дєлє нєт ні частєй (ні тѣх, которымі пожєртвовалі раді псєўдо-їсцѣлєніѩ, ні ѻстающіхсѧ послє нєго – т.ѥ. «жизнєнно важных»), ні цѣлого, потому что нєт нікакого тєла внутрі доѯы. Внутрі доѯы ѥсть только прєдставлєніѥ ѻ правільном тѣлє, ѥсть пустыѥ модныѥ, трєндовыѥ знакі тѣла бєз какого-лібо конкрєтного тѣла. Конкрѣтноѥ тєло всєгда нє ѻчєнь подходіт длѧ прославлєніѩ (доѯы), ѻно куцоѥ і корѧвоѥ, доѯа – і ѥсть ѻпрєдєлєніѥ правільностєй і нєправільностєй тѣла і борьба пєрвых со вторымі внутрі тѣла.
Нєвѣрныѥ моралі басні

‒ *Нєвѣрнаѩ ѳілологічєскаѩ мораль басні*. Доѯа проїсходіт всєгда в словєсном полє, і там (ѥслі брать лєѯіку) усмірєніѥ ѻдніх слов прі помощі прічінєніѩ болі другімі словамі проїсходіт повсємєстно. Рєчь нє їмєѥт какой-лібо постоѩнной цѣлостності ні в каком смыслє: ѻна постоѩнно мєнѧѥҵѧ, жєртвуѥт частѧмі, чтобы добавлѧть новыѥ до пєрманєнтно пєрєполнєнного (частѧмі) цѣлаго. Умалєніѥ (і дажє унічтожєніѥ) часті ѩзыка раді какого-то міѳічєскаго цѣлаго – тонєт в ѻбщєй ѥго плєонастічності: тут нѣт ні частєй, ні цѣлаго, ѥсть постоѩнноѥ їх пєрєпроїзводство.

‒ *Нєвѣрнаѩ экономічєскаѩ мораль басні*. В экономікє постоѩнно случаюҵѧ крізісы, когда путьӧм нанєсєніѩ ущєрба (эквівалєнта болі і надрєза) крізіс разрєшаѥҵѧ (разсуждаѥҵѧ: κρισις – суд) в какоѥ-то новоѥ состоѩніѥ ѻйкоса, ѥго экономікі. В каком-то смыслє в ѻпрєдєльӧнных экономічєскіх сѵстємах экономіка – это нє способ вєдєніѩ хозѧйства, но пєрманєнтноѥ їзмєнєніѥ этіх способов в рєзультатє пєрманєнтного жє крізіса. Т.ѥ. экономічєскоѥ «цєлоѥ» всєгда нєравно сєбє чісто історічєскі: бюджєт разных лѣт ѻдного і того жє города нєсопоставім їз-за їзмєнєніѩ сразу всѣх ѥдініц счьӧта, ѻ їх разніцє говорѧт только пріблізітєльно і вєроѩтностно.

‒ *Нєвєѣрнаѩ пєдагогічєскаѩ мораль басні*. Борьба с ѻшибкамі воспітаніѩ как с грѣхом – їмєѥт прєцєдєнты что в ѥвропєйской, что в русской традіціѩх і вѣздє сталківаѥҵѧ с чьӧткім рѣзультатом в відє проїгрыша грѣху: напітываніѥ рєбьӧнка чѣм-то другім, кромє грѣха, ѻборачіваѥҵѧ всьӧ болєѥ увєлічівающєйсѧ зоной грѣховності: любую добрую вѣщь можно пріспособіть длѧ грѣховных їзвращєній. Посєму «цєлоѥ» пєдагогікі – это вѣщь в высшєй стєпєні ѳантазматічєскаѩ, і всѣ т.н. «нормы пєдразвітіѩ» упіраюҵѧ в стѣпєнь большєй ілі мєньшєй дєѳормації ѱіхікі рєбьӧнка. Любаѩ нєдорєпрєссірованнаѩ пєдразвітіѥм часть можєт быть ѻсновой крєатівності і залогом «успѣшнаго» послєдующаго развітіѩ взрослаго. Впрочєм, как і залогом «нєуспєшності» – само понѧтіѥ ѻб «успєшності/нєуспєшності» пєдагогічно і ѻтносіҵѧ к доѯє і болєѥ ні к чєму: любыѥ дѣті нєнавідѧт школу, ѻт сталінской до вальѳдорѳской). Нє сущєствуѥт какой-то ідєальной цѣлі пєдагогікі, раді которой нужно чѣм-лібо жєртвовать рєбьӧнку: напрімєр, жадность нє «лєчіҵѧ» бѣдностью (ілі богаҵтвом, ілі участіѥм в коммунарной дєѩтєльності).
Аллєгоріѩ

**Аллєгоріѩ** у Гьӧтє і Шиллєра

Шиллєр (работа «Вольфганг Гьӧтє»): «Бољшаѩ разніца, іщєт лі поэт ѥдінічнаго длѧ ѻбщаго ілі відіт ѻбщєѥ в ѥдінічном. Їз пєрвого способа вознікаєт аллєгоріѩ, гдє ѥдінічноѥ служит лішь прімєром проѩвлєніѩ ѻбщєго, второй жє составлѧѥт по сущєству пріроду поэта, ѻн выражаєт ѥдінічноѥ, нє думаѩ ѻб ѻбщєм і нє указываѩ на нєво. Тот, кто жизнєнно ѻхватываєт то ѥдінічноѥ, усваіваєт ѻдноврємєнно і ѻбщєѥ, нє замєчаѩ этого ілі замєтів только позжє”. Эту протівѹположность творчєскіх мєтодов в їзвєстных рамках, – ібо в конєчном ітогє і суб’єктівно-рєалістічєскій творчєскій мєтоды ѻба ідєалістічны, – нє скрывалі ні Гьӧтє, ні Шиллєр. Гьӧтє, собствєнно, понімал “классіцізм” как рєалістічєскоѥ їзображєніѥ дєйствітєльності, как “здоровоѥ”, а мєтод суб’єктівного ідєалізма Шиллєра расцєнівал как “романтічєскоѥ”, “больноѥ”».
Мєта́бола

*Мєтабола* (μεταβολή) – пєрє-брос, поворот, пєрєход, пєрємєщєніѥ, їзмєнєніѥ). В хімії-біології – ѻбмєн вєщєств, в архітєктурє – замєнѧѥмыѥ элємєнты строѥніѩ, в ріторікє – троп, раскрывающій сам процєсс пєрєноса значєній, ѥго промєжуточныѥ звєньѩ, скрытоѥ ѻснованіѥ, на котором проїсходіт сбліжєніѥ і уподоблєніѥ прєдмєтов.

*Прімєр:* у Івана Жданова «Нєбо, помєщьӧнноѥ в звєзду, – ночь» – «нєбо» с «ночью» ѻтносѧҵѧ друг к другу нє мєтафорічєскі, но мєтаболічєскі, чєрєз «звєзду», прінадлєжащую что «нєбу», что «ночі». Мєтафора чьӧтко дєліт мір на сравніваѥмоѥ і сравнівающєѥ, мєтабола – цѣлостный ѻбраз, нє дєлімый на́двоѥ, но їмєющій апофатічєскіѥ (от протівнаго, выѩвлѧѥмыѥ путьӧм ѻтріцаніѩ смыслов, нє прісущіх ѩвлєнію). Нєбо і ночь їз ждановскаго стішка суть мєтаболіты. Мєтабола – ѻсновываѥҵѧ на мєтафорічєско-мєтономічєском сѵнтєзє і ѥсть сѵнкрєза, мєтаморфоза: мєтаболіты частічно уподоблѧюҵѧ друг другу, частічно совпадают, частічно разлічаюҵѧ і в этом прічастії прєвращаюҵѧ во что-то іноѥ сєбє. Мєтабола різоматічна, нє їмєѥт ѥдінаго ствола значєній, но – кустѧщіѥсѧ лінії апофатічєскаго сѵмбола.

У Грігоріѩ Нісскаго («Ѻб устроѥнії чєловєка, гл. XIII) мєтабола, (постоѩнноѥ) прє-вращєніѥ, ѥсть прізнак жизні, ζωή (зоэ́) – прічьӧм, жизні вѣчной (будущєй) тожє.
Аллєгоріѩ/мєтабола

*Аллєгоріѩ* (ἀλληγορία – αλλος іной, другой + αγορειν собірать) ѥсть повсєднєвноѥ сємійотічєскоѥ занѧтіѥ любого ѻбщєства: ѻдін знак замєщаѥт другой, собіраѥт (агорєйн) ѥго (їх) на сєбє. Інособраніѥ значєній сущєствуѥт вслєдствіѥ нєвозможності ухватываніѩ цѣлаго как ѳантазматічєскоѥ собіраніѥ цѣлаго їз разрознєнных частностєй: прі том частності нє важны, но смысл їмєѥт ісключітєльно псєѵдособіраѥмоѥ цѣлоѥ.

*Аллотропіѩ* (іномодальность) логоса (лєгєйн – тожє собірать, но там – собраніѥ нє на уровнє соціума, но космоса) – ѻбманчіво позволѧ0ѥт мєнѧть всьӧ на всьӧ. І тєм самым как будто (доѯічєскі, *славокажущєсѧ*) прібліжаҵѧ к этому «всѣму». Это «всьӧ» ѥсть всьӧ іного, пан-а́ллос, всѧкоѥ «здѣсь» как ѥщьӧ-нєздѣсь, всѧкоѥ «куда» как ѥщьӧ-нє́куда і т.д.

Мεональность, нєдобытійность в сєміотікє выражаѥт маѯіма Соссюра: ѻзначаѥмоѥ свѧзано с ѻзначающім проїзвольно, т.ѥ. по суті нє свѧзано нікак. Собствєнно, сємійозіс і ѥсть такоѥ собіраніѥ знаков, котороѥ двігаѥт впєрьӧд значєніѥ как пєрманєнтноѥ двіжєніѥ мєжду знакамі в сілу їх прінціпіѩльной нєполноты.

*Аллєгорічєскоѥ двіжєніѥ: *1)повєрхностно, схєматічно, 2) трансцєндєнтно, нацѣлєно на нєдвіжимую і нєдостіжимую цѣль двіжєніѩ,3) абстрактно, проїсходіт сразу вєздє і нігдє, 4) їмєѥт дєло с цѣлым, построѩѥмым їз жєртвуѥмых этому цѣлому частєй, 5) соѻтносітєльно (сѵнєкдохічно) с мнєніѥм-кажимостью-славой (доѯой), 6) уподоблѧющєѥсѧ уподоблєніѥ (эйдолоїд), всѣ направлєніѩ логік ідєнтічны друг другу в сілу того, что каждоѥ ѥсть тотально другоѥ, 7) хєйрургічно, рукодѣльно, ѩвлѧѥҵѧ праѯісом, анѳтропологічєскім пр інціпом.

*Мєтаболічєскоѥ двіжєніѥ:* 1) мєтаморфічно, прєобразітєльно, 2) посюстороннє, їмєѥт цѣль в самом сєбє, 3) конкрєтно, рєалістічно (нє їмєѥт всє-космічності, но космічно в каждой своѥй часті), 4) їмєѥт дєло с частным, сѵнгулѧрным, котороѥ апофатічєскі соѻтносіҵѧ с другім сѵнгулѧрным как цѣлоѥ к другому цѣлому, 5) пєрєносітєльно (мєтафорічно) к нєзнающєму знанію, нікуда нє впісываѥмой фактічності, 6) автоїконічно, подобно само сєбє, 7) ахєйрургічно, нєдєлаѥмоѥ практічєскі, чєловєчєской практікой

Такім ѻбразом, нож хєйрурга, надрєзающій рану і дающій тєм самым ѻблєгчєніѥ больному, уподобльӧнныѥ разврату – суть нє аллєгоріѩ (внутрі параболы, басні), но мєтабола, прє-вращєніѥ, прімєр, їмєющій скачкоѻбразный куст смыслов апофатічєскаго сѵмбола.

Протівопоставлѧѥмоѥ этому «разврату» добродєтєльноѥ ісцѣлєніѥ ѥсть нєобходімо ѻтвращающєѥсѧ логікі pars pro toto (часть раді цѣлаго) мєтаморфозіс (внутрі мєтаболітов «хєйрургічєскаго надрєза» і «разврата»), восстановлєніѥ как анастасіс (воскрєсєніѥ), прєображєніѥ (собствєнно, μεταμόρφωση).
Соѻбразованіѥ/прєѻбразованіѥ

Рімлѧнам, 12:2: «нє соѻбразуйтєсь (συσχηματίζεσθε, сюсхэматі́дзэстэ) с вєком сім, но прєобразуйтєсь (μεταμορφοũσθε, мєтаморфу́стэ) ѻбновлєніѥм ума вашєго, чтобы вам познавать, что ѥсть волѧ Божиѩ, благаѩ, угоднаѩ і совєршєннаѩ».

Русскоѥ соѻбразованіѥ/прєобразованіѥ ѩвлѧѥҵѧ калькой с латінскаго conformatia/reformatia (оҵюда жє, Рім, 12:2), тогда как в ѻрігіналє была разніца корнєй, а нє только прєфіѯов: мєтаморфізаціѩ (μεταμόρφωση, мєтамо́рфозэ) протів сосхєматізації (συσχημάτισις, сюсхєма́тізіс).

Букваљно Паѵѣл говоріт, што мы нє должны їмєть ѻбщую схѣму (образ) с вѣком сім, но, наѻборот, должны їзмєнѧть морф (тожє ѻбраз, но ѩко состав, ѩко прінціп своѥво бытіѩ, но й быта тож).

Їтак, два ѻбраза: *схѣма* і *морф*. Ѻдін їз которых прісущ вѣку сєму і с нім нє нужно, по мыслі Павла, соѻбразовываҵѧ, другой жє – должєн быть їзмєньӧн, прічьӧм это їзмєнєніѥ пєрманєнтно.

**Схѣма/морф**

Сії – понѧтіѩ платоновскіѩ.

*Схѣма* (і.ѥ. *segh-, дєржать во власті, їмєть): «пользуѧсь „істіннымі схємамі“, Платон мысліт „єдіноѥ прічастным схємє“ (Parm 145b), мысліт схєму как подражаніѥ унівєрсуму (Tim. 44d), в рєзультатє чєго і получаєҵѧ у нєго „ідєѧ схємы“, т.є. конкрєтно і наглѧдно відімоѥ ѻсущєствлєніѥ абстрактной схємы», «Пєрвой структурной разновідностью прєдмєтно-смыслового цѣлого можно счітать платоновскую schema, котораѩ ѩвлѧєҵѧ по прєімущєству колічєствєнно-смысловой конструкціѥй. їмєюҵѧ в віду ѻтдєльныѥ часті, которыѥ комбініруюҵѧ в нєчто цѣлоѥ і, в завісімості ѻт колічєствєнной характєрістікі этой комбінації, порождают їз сєбѧ то ілі іноѥ новоѥ качєство» (Лосєв, Історіѩ антічной эстєтікі. Софісты. Сократ. Платон., с.633)

*Морф* (і.ѥ. *merph- форма, Морфєй – бог сна, буквально: формодєлатєль) : «Другой прєдмєтно-смысловой конструкціѥй ѩвлѧєҵѧ у Платона конструкціѩ по прєімущєству качєствєннаѩ. Это – платоновскаѩ morphe, которую ѻбычно пєрєводѧт как «форма», но, поскольку этот пєрєвод мало что говоріт, мы прєдпочітаєм прідєрживатьсѧ грєчєского звукового состава этого слова і пєрєдавать ѥго как „морфє“, морф (Лосєв, там жє).

«Протівоположность «морфе́» і «ідєі» чётко і ѩсно выступаєт в том мєстє «Фєдона» (104), гдє говоріҵѧ ѻ нєвозможності налічіѩ протівоположной «ідєі» в ѻдной і той жє «морфе́», котораѩ ѩвлѧєҵѧ і тройкой і нєчєтом: «морфе́» можєт быть тройкой, т.є. соѥдінєніѥм тройкі і нєчєта, но этой «морфє» нє можєт быть свойствєнна ідєѧ чёта. Другімі словамі, «морфе́» ѥсть качєствєнно нєчто болєѥ сложноѥ, чєм ідєѧ; і ѥслі в «морфé» їмєѥҵѧ элємєнт какой-нібудь ѻпрєдєлєнной «ідєі», то протівоположнаѩ этому «ідєѧ» ужє нє можєт прісуҵтвовать в данной «морфе́». «Ідєѥй» Платон называєт нєчто понѧтійно-конструктівноѥ, а нє просто качєствєнно-конструктівноѥ. […] Ѻчєнь важным тєкстом ѩвлѧєҵѧ то мєсто їз «Государства», гдє ставіҵѧ вопрос ѻ возможності выхождєніѩ бога «із своѥй ідєі» в разныѥ «морфы» ілі ѻ нєобходімості длѧ нєго ѻставатьсѧ в прєдєлах ѻдной і той жє «ідєі» (R.P.II 380d). Вєздє в такіх случаѩх под ідєѥй Платон понімаєт ѥдіную логічєскую конструкцію, котораѩ можєт проѧвлѧтьсѧ в разных «морфах», в разных ѻбразах, і потому ѩвлѧєҵѧ в смысловом ѻтношєнії чєм-то простым, в то врємѧ как «морфы» всєгда качєствєнно разноѻбразны і могут быть проѧвлєніѥм какой-нібудь ѻдной «ідєі» (Лосєв, там жє).

Получаѥҵѧ, что правільноѥ колічєствєннаѩ комбінаціѩ ідєйных элємєнтов дайӧт нужноѥ качєство ідєї – і это ѥсть прінціп схѣмы этой ідєї. Морф жє позволѧѥт пєрєходы ідєй друг в друга длѧ получєніѩ какой-то другой ідєї.

*Схѣма* їмєѥт эйдофорную пріроду (ідєѥносную), морф жє – ідєѥгєнєтічєскую (ідєѥпорождатєльную) структуру. Аллєгоріѩ (баснѧ) схѣматічна, потому что рассматріваѥт свой рассказ как іллюстрацію, эйдолон (ідол), длѧ внєшнєй рассказу і прєвосходѧщєй ѥго по значімості ідєї. Тогда мєта́бола – морфічна (дажє мєтаморфічна), строїт структуры эйдоса, порождаѥт, развіваѥт і прєобразуѥт ѥго.
Ісцѣлєніѥ чєловєка как восстановлєніѥ, воскрєсєніѥ

Ѥслі ісцѣлєніѥ чєловєка понімать как ідєю, то новый, воскрєсный состав будєт μεταστοιχείωσις (мєтастойхєйозіс) как «пєрємєна составлѩющіх элємєнтов», как пєрєсоставлєніѥ (тот жє св. Грігорій Нісскій, напрімєр, пользовалсѧ їмєнно этім понѧтіѥм; прі этом мєтастойхєйозіс был мєтаболічєскій, пєрманєнтно мєнѧющійсѧ). Ѥслі жє ісцѣлєніѥ ѥсть їзмєнєніѥ самой ідєйності, то ісцєљӧнный чєловєк получаѥт прєображєніѥ, μεταμόρφωσις (мєтаморфозіс), когда мєнѧѥҵѧ сам прінціп состава (Хрістос на горє Ѳавор был їмєнно μετεμορφώθη (мєтаморфо́зэ), прєображьӧн).

Болѥє того, тѣла́ нє просто прєобразѧ́ҵѧ, но і іскупѧ́ҵѧ: по ап. Паѵлу, мы ѻжидаѥм “іскуплєніѩ тѣла нашєго” (Рім 8:23): απολύτρωσιν τοũ σώματος (аполютрозін ту соматос) : ѻт απο – возвратноѥ двіжєніѥ + λύω – разрушать, расчлѣнѧть, ѻсвобождать. Аполютрозін – возчлѣнєніѥ (обратноѥ расчлєнєнію).

У Паѵла рєчь ідьӧт ѻ новом тєлєсно-душєвно-духовном составє прєображьӧнного чєловєка: «Когда зємной наш дом (οικία τοũ σκήνους), эта хіжина, разрушиҵѧ (καταλυθη̣), мы їмєѥм ѻт Бога жиліщє на нєбєсах, дом нєрукотворный вєчный (οικίαν αχειροποίητον αιώνιον, ѻйкіан ахєйропойэтон) в нєбєсах (εν τοις ουρανοις, эн тус уранэс)» (2 Кор. 5:1).

*Мєтаморфозіс* – нє ѥсть какой-то другой способ дєѩтєльності: ѥслі твой новый состав нєрукотворєн (ахєйропойэтон), то ты выходішь за рамкі ѩзыка і свѣта, в кромєшную тьму бытіѩ, которым ужє нє управлѧѥшь.

Ѥдіный путь к мєтаморфозісу, прєображєнію – крєщєніѥ Духом Свѧтым. Крєщєніѥ ап. Паѵлом такжє ѻсмыслѧѥҵѧ прі помощі мєтаморфічєскіх выражєній: «банѧ (λουτρον, лутрон) возрождєніѩ (παλιγγενεσια, палінгєнєзіа) і ѻбновлєніѩ (ανακαινωσις, анакэнозіс) Свѧтым Духом” (Тіт, 3,5). Палінгєнєзіѩ – сѣ пєрє-рождєніѥ: гр. παλαιός –давно, далєко, ѻт і.ѥ. *kwel-, далєко. По-цєрковнославѧнскі, палінгєнєзіѩ – пакібытіѥ (пакі – снова і снова). Анакэнозіс (ανα – снізу ввѣрх, такжє длѧ повторності + καινός – новый, только что созданный, начѧло [начєнло] – *ken – новый, молодой) – воз-начатіѥ.

*Жизнь*, ζωή (зоэ́)– сѣ срєда соѥдінєніѩ души с тєлом в чєловєка в тєло душєвноѥ, σωμα ψυχικόν (сома псюхікон) і тєло духовноѥ, σωμα πνευματικόν (сома пнєўматікон) у ап. Паѵла (1 Кор. 15, 44). Ап. Паѵѣл пользуѥт выражєніѥ «раздєлєніѥ души і духа», μερισμός ψυχης και πνεύματος (мэрісмо́с псюхє́с кай пнєўматос), но прі этом жизнь нє ѻпєріруѥт с частью/цѣлым, ѻна і ѥсть цѣлоѥ (сомо-ѱюхотічєско-пнєўматічєскоѥ), но такоѥ цѣлоѥ, какоѥ нє состоїт їз частєй. Эта жизнь нєсовєршєнна, поражєна грѣхом. Нєцѣлостна їмєнно в смыслє этой поврєждьӧнності.

Поэтому к нѣй нєпрімєніма логіка pars pro toto (часть раді цѣлаго) і ѥдінствєнноѥ ісцѣлєніѥ здѣсь возможно как прєображєніѥ, мєтаморфозіс ужє налічєствующаго цѣлаго: как воскрѣсєніѩ новым тѣлом послє смѣрті.
Люстраціѩ/просвєщєніѥ

Скальпєль хєйрурга в пѣснє – это луч люстраційонного свѣта. Свѣта, ѻтчлєнѧющаго часті раді цѣлаго. Ѻсвєщающаго тѣло только длѧ того, чтобы увідєть больной ѻрган і болєзнь этого ѻргана. Увідєть – чтобы вырєзать (лібо болєзнь, лібо вѣсь ѻрган – ѥслі ѻні ужє нєраздєльны).

Люстрації, ѻтчлєнѧющєму свѣту, протівостоїт свѣт прєображєніѩ, внутрєнній, мєтаморѳічєскій і мєтаболічєскій (прє-вращающій): διαφώτιση (діѩфо́тізэ) – чєрєз-свєщєніѥ: такоѥ ѻсвѣщєніѥ, котороѥ пронікаѥт вглубь тєла і мєнѧѥт ѥго їзнутрі.

Імєнно просвѣщєніѥ ѥсть апоѳатічєскій сѵмбол, к которому стрєміҵѧ псєўдо-басєннаѩ мєтаболічность логікі хєйрургічєскаго прімєра. Только просвєщьӧннаѩ прєображьӧннаѩ коррупціѩ войдьӧт в Царство Божиѥ.

p.s. Куда і ѿкуда **љйӧҵѧ крҩвь**?

«4. лєкарь крҩвь ѿ͜туда љйӧт => 15. лєкарь крҩвь т͜уда љйӧт». Ѻчєвідно, что в нашєм случаѥ понѧтіѩ туда і ѿтуда (оттуда) нє разлічаюҵѧ: коррупційонноѥ тѣло гнійӧт сразу і снаружи і свнутрі́. Гнілаѩ крҩвь тєчьӧт їз больных ѻрганов в здоровыѥ, прєвращаѩ разлічєніѥ болєзні і здоровьѩ в нєразрєшимость. Собствєнно, это состоѩніѥ нєразлічімості і ѥсть коррупціѩ, гніѥніѥ, распад всѣго во всьӧм.

|| [послухать пѣсню на саундклаўдє](https://soundcloud.com/samson-georgiy/lustration)
||| ‬ [‪#самсон_георгий_песенки](https://www.facebook.com/hashtag/%D1%81%D0%B0%D0%BC%D1%81%D0%BE%D0%BD_%D0%B3%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B8?source=feed_text&story_id=633882740071822)
||| [всѣ пѣсєнкі на саундклаудє](https://soundcloud.com/samson-georgiy)
||| [всѣ відєω на ѭтіѭ́бѣ](https://www.youtube.com/playlist?list=PLT2Z6MI4px5Bi2MNO-Ob6M9kuY7EdQ5gO)]]> 876607 no no Mon, 09 May 2016 22:16:52 +0200 2016-05-09T22:16:52+02:00 3:46 https://hearthis.at/samsongeorg/prous/
Адіѩфорічєскаѩ пѣснѧ про бєзразлічноѥ как прѣїмущєствєнноѥ мѣсто спасѣніѩ.

//музыка й слова: Самсон

//Самсон Гєоргій і бѣзразлічнаѩ до музыкі нєпозволітєљность Слава Богу за Всьӧ:
Самсон: нєключімыѥ полузвукі й полупѣніѥ
нєпозволітѣљность: свѣрхдолжнаѩ гѵпѣрмусікіѩ

//слова:

Ты принєсла найдьӧнных кніжек кѵ́пу:
бољша́я часть – собрање сочінє́ній,
по-мо́йму, Болѣслава Прѹса,
и радостно спросіла у мѣня
(как бы вѣрнуть такой вопрωс):
чітать тѣбе їх їлі нѣт.
А ѩ был занѧт голҩвώю многωсло́йной
ї ѿвѣчал, как ѿвѣча́ют дѣтѧм,
прітворно улыбаѩсь, мол: к чѣму тѣбє такаѩ чѣпуха? –
тра-рам-пам-пам.
Тѣпєрь уж точно нѣт мѣня на свѣтє
и кніжек злопωлу́чных ѹж навѣрно,

но в случай этот с кніжкамі
я помню,
но в случай этот с кніжкамі
я вѣрю.

//нєкотороѥ ѻбъѩснєніѥ

вѣра

Почѣму мнѣ нєѻбходімо їмєнно што в͜ѣ͜р͜і͜т͜ь в случай пріноса моѥй бывшей жѣной глупых кніжек? Што такоѥ этот совѣршенно случайный случай? Ѻчѣвідно, што этот случай – ѥсть адіѩфора (ἀδιάφορα), тѣрмін мораљной ѳілосоѳії (стоїчєской), а послє – мораљной же ѳєѻлогії: он внѣ добра й зла, нє породіл (кромѣ пѣсні) нікакіх послєдствій в моѥй (і жѣны) жизні. Но, с другой стороны, ѻн был нѣкоторым точєчным ударом нємотівірованново счастьѩ (думаю, длѧ ѻбоїх) – который мы ѻбоѥ помнілі много лѣт послє. І на котором (счастьѥ) строїлі свої нєпростыѥ ѿношеніѩ. Это їспољзованіѥ всьӧ равно нє позволѧѥт дѣлать случай нєслучайным й пєдагогічєскім їлі ойкодомічєскім (домостроітєљным): ѥдінічнаѩ точка подобново случаѩ нє выводіт їз сѣбѧ нікакой лінії. Бољше тово: всѣ выводімыѥ ѿсюда лінії – выводѧҵа нє їз случаѩ, но їз собствєнных околопостроѩѥмых ліній. Точка же точку́ѥт гдѣ-то внѣ, хотѧ й рѧдом. Понѧтно, случай нєпєрєдаваѥм, нємімѣтічєн й стрѣміҵа сразу же їсчѣзнуть їз сознаніѩ. Ѥслі же ѻстайӧҵа в памѧті, то уже вмѣсто нѣво памѧть построѩѥт што-то болєѥ удобопостігаѥмоѥ.

прѣдпочтітєљность

Адіѩфора (бѣзразлічноѥ к добру/злу) – пугаѥт своѥй точѣчностью, сінгулѧрностью. Посѣму їзначаљно і подраздѣлѧлась еще у стоіков на прѣдпочтітєљную (проэгмєну, προηγμένα) й нєпрѣдпочтітєљную (апопроэгмєну, αποπροηγμένα).Выходіт, полностью адіафорічново (бѣзразлічново) нѣту: всьӧ равно нєдобро-нєзлоѥ тѣбѧ куда-то вѣдьӧт впѣрьӧд, продвігаѥт (проаго, προάγω), в сторону нє прѧмых лібо добра, лібо зла, но ‒ їх косвѣнных послѣдствій.

Вот й їз случая с нѣдочтѣніѥм дурацково Прѹса Ларісой – ѩ с удовољствіѥм вывожу нєкоторыѥ добропослѣдствіѩ. Напрімєр, дѣлаю это тѣм нєдолгім момѣнтом счастіѩ, который храніл наш брак нєсмотрѧ на многіѥ апопроэгмєны. Понѧтноѥ дѣло, к самому случаю это ѿносіҵа уже ѻчѣњ косвѣнно, ѻпосрєдованно.

хрістіѩнськаѩ всѣдозволєнность

В этой косвѣнності – всьӧ дѣло. Паѵѣл говоріт, с ѻдной стороны: всьӧ дѣлайтє во славу Божію (1Кор. 10:31), т.ѥ. как будто бы воѻбщє унічтожаѥт адіѩфору, всьӧ становіҵа добрым. Ѻднако, понѧтноѥ дѣло, ѻстайӧҵа што-то ѥщьӧ, то лі прѧмо грѣх, то лі ѻкологрѣховноѥ, то лі ѻколочєловѣчєскоѥ. 1Кор. 6:12 как будто бы разрѣшаѥт сію двусмыслєнность: всьӧ мнѣ позволєно (позволітєљно, эѯестін, έξεστιν), но нє всьӧ – полєзно (сѵмферей, συμφέρει). Сію мысль Паѵѣл повторѧѥт ѥщьӧ раз чєрєз нєскољко глав того же посланіѩ (1Кор.10:23): всьӧ полєзно, но нє всьӧ назідаѥт (болєѥ коррєктно – с͜о͜зідаѥт, построѩѥт, ойкодомєй, οικοδομει). Но συμφέρει – это й выгода. Скажем так, проїзвољно продолжив мѣтафору – в построѥнії стѣны дома ѥсть какіѥ-то камні (кѵрпічі), го́дныѥ й нєго́дныѥ ідті в кладку. Выгода здѣсь – это логіка стѣны (їлі пєрєкрытіѩ, каково-то другово элємєнта постройкі).

Понѧтноѥ дѣло, такой строїтєљный подход нічѣво ѥщьӧ собствєнно хрістіѩнськово нє їмєѥт, но характєрєн длѧ любой мораљной ѳілосоѳії. Собствєнно хрістіѩнськоѥ в этом случаѥ дайӧт Лука (Лк.17:10) в ѻпісанії ѿвѣткі «їсполнівших повѣлєнноѥ» – «говорітє: мы рабы нічѣво нє стоѩщіѥ (αχρειοί, ахрэйой – негодные)». Ахрейӧс, ахрєстос – сіѥ нєпрігодный, нєнужный, бєсполєзный. С учьӧтом хрємы как нє стољко пользы, но й дєнєг, а-хрєстос ‒ сіѥ прѧмо бєздєнєжный, как бы нє пріводѧщій ні к какой выгодє й пољзє Паѵла. А ѥслі взѧть ѥщьӧ чуть даљше – хрєма, дѣњгі, проїсходіт ѿ хросто́, χρωστώ – брать в долг. Собствєнно, лукіѩнськіѥ їсполнітєлі – внѣ пољзы-дєнєг-долга. На дрѣвнєрусском ахрєстос был (рабом) нєключімым. А на латыні ‒ inutilis, нєїспољзуѥмым, даже ѻпасным, гѵбєљным.

Получаѥҵа, пољза хрістіѩнськаѩ – полностью бєсполєзна длѧ пољз ѻбычных. Ѻна нє пољзіт, но расходуѥт всуѥ. Домы́, построѩѥмыѥ – воѻбщє нє прігодны длѧ жизні. Это нє ойкос, мѣсто рождєніѩ й родства, но – мѣсто внѣ мѣста.

стройка как рост

Сам Спасѵтєљ длѧ ѻпісаніѩ Царства Божиѩ їспољзуѥт нє строїтєљныѥ, но растітєљныѥ мѣтафоры: зьӧрна й прозѧбаѥмыѥ їз ніх растєніѩ (целыѥ дѣрєвьѩ – їз малово горчічново зєрна). Логіка роста – імєѥт, в ѿлічіѥ ѿ постройкі ‒ свої закономѣрності, но ‒ законы роста всѣгда содєржат нєкоторую пустоту внутрі своѥй сѣрҵевіны: любой рост їмєѥт дѣло с тайной как головным мотором своѥво двіженіѩ.

Думаѥҵа, благоюмѣстно было бы процитіровать Друскіна, с ѥво тєѻріѥй дѣрєвьѥв:
«Дерево прикреплено к своему месту. В определенном месте корни выходят наружу в виде гладкого ствола. Но расположение деревьев в саду или в лесу не имеет порядка. Также определенное место, где корни выходят наружу, случайно» (Вѣстнікі й їх разговоры).

выводы

Любаѩ бєсполєзность может вѣсті к бєсполєзності ѥвангєљской. Посѣму й практічєскі полностью бєзполєзный Болѣслав Прѹс ѥсть нєкотороѥ зѣрно Царствіѩ Божиѩ, откєдово ѻно пошло́ в рост внутрі мѣнѧ. Пошло́ так, как ѩ нє могу ні понѧть, ні даже почувствовать (напрімєр, ѩ потєрѧл саму Ларісу, недочітавшую Прѹса ‒ й спасібо їм ѻбоїм за это). Ѩ – хвала Аллаху – нє в состоѩнії монєтізіровать (хрєматізіровать) сѣй случай роста. Но он ‒ рост – проїсходіт, растьӧт. Посѣму ѩ і вѣрую в нѣво.]]>
Адіѩфорічєскаѩ пѣснѧ про бєзразлічноѥ как прѣїмущєствєнноѥ мѣсто спасѣніѩ.

//музыка й слова: Самсон

//Самсон Гєоргій і бѣзразлічнаѩ до музыкі нєпозволітєљность Слава Богу за Всьӧ:
Самсон: нєключімыѥ полузвукі й полупѣніѥ
нєпозволітѣљность: свѣрхдолжнаѩ гѵпѣрмусікіѩ

//слова:

Ты принєсла найдьӧнных кніжек кѵ́пу:
бољша́я часть – собрање сочінє́ній,
по-мо́йму, Болѣслава Прѹса,
и радостно спросіла у мѣня
(как бы вѣрнуть такой вопрωс):
чітать тѣбе їх їлі нѣт.
А ѩ был занѧт голҩвώю многωсло́йной
ї ѿвѣчал, как ѿвѣча́ют дѣтѧм,
прітворно улыбаѩсь, мол: к чѣму тѣбє такаѩ чѣпуха? –
тра-рам-пам-пам.
Тѣпєрь уж точно нѣт мѣня на свѣтє
и кніжек злопωлу́чных ѹж навѣрно,

но в случай этот с кніжкамі
я помню,
но в случай этот с кніжкамі
я вѣрю.

//нєкотороѥ ѻбъѩснєніѥ

вѣра

Почѣму мнѣ нєѻбходімо їмєнно што в͜ѣ͜р͜і͜т͜ь в случай пріноса моѥй бывшей жѣной глупых кніжек? Што такоѥ этот совѣршенно случайный случай? Ѻчѣвідно, што этот случай – ѥсть адіѩфора (ἀδιάφορα), тѣрмін мораљной ѳілосоѳії (стоїчєской), а послє – мораљной же ѳєѻлогії: он внѣ добра й зла, нє породіл (кромѣ пѣсні) нікакіх послєдствій в моѥй (і жѣны) жизні. Но, с другой стороны, ѻн был нѣкоторым точєчным ударом нємотівірованново счастьѩ (думаю, длѧ ѻбоїх) – который мы ѻбоѥ помнілі много лѣт послє. І на котором (счастьѥ) строїлі свої нєпростыѥ ѿношеніѩ. Это їспољзованіѥ всьӧ равно нє позволѧѥт дѣлать случай нєслучайным й пєдагогічєскім їлі ойкодомічєскім (домостроітєљным): ѥдінічнаѩ точка подобново случаѩ нє выводіт їз сѣбѧ нікакой лінії. Бољше тово: всѣ выводімыѥ ѿсюда лінії – выводѧҵа нє їз случаѩ, но їз собствєнных околопостроѩѥмых ліній. Точка же точку́ѥт гдѣ-то внѣ, хотѧ й рѧдом. Понѧтно, случай нєпєрєдаваѥм, нємімѣтічєн й стрѣміҵа сразу же їсчѣзнуть їз сознаніѩ. Ѥслі же ѻстайӧҵа в памѧті, то уже вмѣсто нѣво памѧть построѩѥт што-то болєѥ удобопостігаѥмоѥ.

прѣдпочтітєљность

Адіѩфора (бѣзразлічноѥ к добру/злу) – пугаѥт своѥй точѣчностью, сінгулѧрностью. Посѣму їзначаљно і подраздѣлѧлась еще у стоіков на прѣдпочтітєљную (проэгмєну, προηγμένα) й нєпрѣдпочтітєљную (апопроэгмєну, αποπροηγμένα).Выходіт, полностью адіафорічново (бѣзразлічново) нѣту: всьӧ равно нєдобро-нєзлоѥ тѣбѧ куда-то вѣдьӧт впѣрьӧд, продвігаѥт (проаго, προάγω), в сторону нє прѧмых лібо добра, лібо зла, но ‒ їх косвѣнных послѣдствій.

Вот й їз случая с нѣдочтѣніѥм дурацково Прѹса Ларісой – ѩ с удовољствіѥм вывожу нєкоторыѥ добропослѣдствіѩ. Напрімєр, дѣлаю это тѣм нєдолгім момѣнтом счастіѩ, который храніл наш брак нєсмотрѧ на многіѥ апопроэгмєны. Понѧтноѥ дѣло, к самому случаю это ѿносіҵа уже ѻчѣњ косвѣнно, ѻпосрєдованно.

хрістіѩнськаѩ всѣдозволєнность

В этой косвѣнності – всьӧ дѣло. Паѵѣл говоріт, с ѻдной стороны: всьӧ дѣлайтє во славу Божію (1Кор. 10:31), т.ѥ. как будто бы воѻбщє унічтожаѥт адіѩфору, всьӧ становіҵа добрым. Ѻднако, понѧтноѥ дѣло, ѻстайӧҵа што-то ѥщьӧ, то лі прѧмо грѣх, то лі ѻкологрѣховноѥ, то лі ѻколочєловѣчєскоѥ. 1Кор. 6:12 как будто бы разрѣшаѥт сію двусмыслєнность: всьӧ мнѣ позволєно (позволітєљно, эѯестін, έξεστιν), но нє всьӧ – полєзно (сѵмферей, συμφέρει). Сію мысль Паѵѣл повторѧѥт ѥщьӧ раз чєрєз нєскољко глав того же посланіѩ (1Кор.10:23): всьӧ полєзно, но нє всьӧ назідаѥт (болєѥ коррєктно – с͜о͜зідаѥт, построѩѥт, ойкодомєй, οικοδομει). Но συμφέρει – это й выгода. Скажем так, проїзвољно продолжив мѣтафору – в построѥнії стѣны дома ѥсть какіѥ-то камні (кѵрпічі), го́дныѥ й нєго́дныѥ ідті в кладку. Выгода здѣсь – это логіка стѣны (їлі пєрєкрытіѩ, каково-то другово элємєнта постройкі).

Понѧтноѥ дѣло, такой строїтєљный подход нічѣво ѥщьӧ собствєнно хрістіѩнськово нє їмєѥт, но характєрєн длѧ любой мораљной ѳілосоѳії. Собствєнно хрістіѩнськоѥ в этом случаѥ дайӧт Лука (Лк.17:10) в ѻпісанії ѿвѣткі «їсполнівших повѣлєнноѥ» – «говорітє: мы рабы нічѣво нє стоѩщіѥ (αχρειοί, ахрэйой – негодные)». Ахрейӧс, ахрєстос – сіѥ нєпрігодный, нєнужный, бєсполєзный. С учьӧтом хрємы как нє стољко пользы, но й дєнєг, а-хрєстос ‒ сіѥ прѧмо бєздєнєжный, как бы нє пріводѧщій ні к какой выгодє й пољзє Паѵла. А ѥслі взѧть ѥщьӧ чуть даљше – хрєма, дѣњгі, проїсходіт ѿ хросто́, χρωστώ – брать в долг. Собствєнно, лукіѩнськіѥ їсполнітєлі – внѣ пољзы-дєнєг-долга. На дрѣвнєрусском ахрєстос был (рабом) нєключімым. А на латыні ‒ inutilis, нєїспољзуѥмым, даже ѻпасным, гѵбєљным.

Получаѥҵа, пољза хрістіѩнськаѩ – полностью бєсполєзна длѧ пољз ѻбычных. Ѻна нє пољзіт, но расходуѥт всуѥ. Домы́, построѩѥмыѥ – воѻбщє нє прігодны длѧ жизні. Это нє ойкос, мѣсто рождєніѩ й родства, но – мѣсто внѣ мѣста.

стройка как рост

Сам Спасѵтєљ длѧ ѻпісаніѩ Царства Божиѩ їспољзуѥт нє строїтєљныѥ, но растітєљныѥ мѣтафоры: зьӧрна й прозѧбаѥмыѥ їз ніх растєніѩ (целыѥ дѣрєвьѩ – їз малово горчічново зєрна). Логіка роста – імєѥт, в ѿлічіѥ ѿ постройкі ‒ свої закономѣрності, но ‒ законы роста всѣгда содєржат нєкоторую пустоту внутрі своѥй сѣрҵевіны: любой рост їмєѥт дѣло с тайной как головным мотором своѥво двіженіѩ.

Думаѥҵа, благоюмѣстно было бы процитіровать Друскіна, с ѥво тєѻріѥй дѣрєвьѥв:
«Дерево прикреплено к своему месту. В определенном месте корни выходят наружу в виде гладкого ствола. Но расположение деревьев в саду или в лесу не имеет порядка. Также определенное место, где корни выходят наружу, случайно» (Вѣстнікі й їх разговоры).

выводы

Любаѩ бєсполєзность может вѣсті к бєсполєзності ѥвангєљской. Посѣму й практічєскі полностью бєзполєзный Болѣслав Прѹс ѥсть нєкотороѥ зѣрно Царствіѩ Божиѩ, откєдово ѻно пошло́ в рост внутрі мѣнѧ. Пошло́ так, как ѩ нє могу ні понѧть, ні даже почувствовать (напрімєр, ѩ потєрѧл саму Ларісу, недочітавшую Прѹса ‒ й спасібо їм ѻбоїм за это). Ѩ – хвала Аллаху – нє в состоѩнії монєтізіровать (хрєматізіровать) сѣй случай роста. Но он ‒ рост – проїсходіт, растьӧт. Посѣму ѩ і вѣрую в нѣво.]]> 876596 no no Mon, 09 May 2016 22:04:50 +0200 2016-05-09T22:04:50+02:00 1:36 https://hearthis.at/samsongeorg/divonko/
//Самсон Гєйӧргій й дух народной славы Слава Богу за Всьӧ:

Самсон: любовь к Сањкє
дух: голоса

//краткій вводный трактат

Любовнаѩ рѣчь, вопрѣкі бытующєму заблуждєнію, нє ѥсть сумма фрагмѣнтов, ѻбъѥдінѧѥмаѩ нѣкімі внѣрѣчєвымі мотівациѩмі. Народ™ (староукраїнській) ѻчѣњ чьӧтко ѻсознавал тотаљную прісваѥваѥмость рѣчі двух возлюблєнных, когда ѻні нє просто дополнѧют друг другом пробєлы в рѣчі, но й говорѧт ѿ імєні друг друга, врастают во внутрь рѣчєвово аппарата любімово (любімой), говорѧт ѿтуда. Раздѣлєніѥ любімых в рѣчі по-настоѩщєму нєвозможно: ѥѵангѣљскоѥ ѻдна плоть – прѣждє всѣво про плоть рѣчєвую. Всѣ сомнєніѩ, сомнєній разрушеніѩ (й разрѣшеніѩ), клє͡нтвы й клє͡нтв бєсконєчныѥ повторы – нє ѥсть коммунікациѩ, состоѩщаѩ їз пєрєдачі какой-то їнформациї мѣжду коммунікаторамі. Сіѥ ѥсть рѣчь – это мы можем утвѣрждать болєѥ-мѣнєѥ ωпрєдељӧнно. Што это такоѥ по своѥй суті – знают тољко двоѥ, удвоѩѥмыѥ друг другом й ѥдінѧѥмыѥ в ѥдіную словєсну плоть.

//слова

Чом, чом, дівоњко, /смутне личко мáѥш?
Чом очѣ́њками /смутно поглядáѥш?
Боюся ж ѩ тогώ, /коли б ти давњӧго
до свого сердѣ́њка /не міла́ дружѣ́њка.

Чом же ти смутнењка, /скажи правду щиру.
Поколі не скажеш, /потуль не увіру.
Не тужи ти собі, /коли ѩ люб тобі;
А коли не лю́би, /шукай да́вней згу́би.

Ах-ах, сѣрдењко, /Богу присягаю,
що ѩ над тѣбе/ іншого не маю.
Пошли всењкі про́чки,/ як глянули ώчки
на твої службо́њки/ до моѥй діво́њки.

Сѣрдењко, не все ж / ѩ тоѥѥ знаю,
і люблю тѣбе, /ω ніщо не дбаю.
Біс стоїть ω біду,/ да в сміх чи не при́ду,
що, трохи поби́вши, /покинеш, люби́вши.

Сѣрдењко моѥ, /годен такий сміха,
люб, боїться що / гріха албо ли́ха.
Кто cѣ уважаѥ, / той серця не ма́ѥ.
Ти, моя потіхо, / не дбай ти на лихо.

Ах, ах, сердѣњко, /вірай серцю мо́му:
люблю ж ѩ тѣбе / кріпко без соро́му.
Да то ж певно ли́хо, / що люблю не ти́хо,
що тѣбе люби́ти / без біди ни би́ти.

Ах, ах, сѣрдењко, / не будь малой віри:
Бог нехай судить, / хто тобі нещи́ри.
Серце моє ру́чить, / же, хоть час розлу́чить,
без жадного трѹ́ду / любить тебе бѹду.

Бѹду ж ѩ тѣбе / так кріпко любити
втім впересаду́, / покољ прийдет жити.
Хоть їди за гори, / хоть плини на мωрі,
тѣбе не покину, / за море попли́ну.]]>
//Самсон Гєйӧргій й дух народной славы Слава Богу за Всьӧ:

Самсон: любовь к Сањкє
дух: голоса

//краткій вводный трактат

Любовнаѩ рѣчь, вопрѣкі бытующєму заблуждєнію, нє ѥсть сумма фрагмѣнтов, ѻбъѥдінѧѥмаѩ нѣкімі внѣрѣчєвымі мотівациѩмі. Народ™ (староукраїнській) ѻчѣњ чьӧтко ѻсознавал тотаљную прісваѥваѥмость рѣчі двух возлюблєнных, когда ѻні нє просто дополнѧют друг другом пробєлы в рѣчі, но й говорѧт ѿ імєні друг друга, врастают во внутрь рѣчєвово аппарата любімово (любімой), говорѧт ѿтуда. Раздѣлєніѥ любімых в рѣчі по-настоѩщєму нєвозможно: ѥѵангѣљскоѥ ѻдна плоть – прѣждє всѣво про плоть рѣчєвую. Всѣ сомнєніѩ, сомнєній разрушеніѩ (й разрѣшеніѩ), клє͡нтвы й клє͡нтв бєсконєчныѥ повторы – нє ѥсть коммунікациѩ, состоѩщаѩ їз пєрєдачі какой-то їнформациї мѣжду коммунікаторамі. Сіѥ ѥсть рѣчь – это мы можем утвѣрждать болєѥ-мѣнєѥ ωпрєдељӧнно. Што это такоѥ по своѥй суті – знают тољко двоѥ, удвоѩѥмыѥ друг другом й ѥдінѧѥмыѥ в ѥдіную словєсну плоть.

//слова

Чом, чом, дівоњко, /смутне личко мáѥш?
Чом очѣ́њками /смутно поглядáѥш?
Боюся ж ѩ тогώ, /коли б ти давњӧго
до свого сердѣ́њка /не міла́ дружѣ́њка.

Чом же ти смутнењка, /скажи правду щиру.
Поколі не скажеш, /потуль не увіру.
Не тужи ти собі, /коли ѩ люб тобі;
А коли не лю́би, /шукай да́вней згу́би.

Ах-ах, сѣрдењко, /Богу присягаю,
що ѩ над тѣбе/ іншого не маю.
Пошли всењкі про́чки,/ як глянули ώчки
на твої службо́њки/ до моѥй діво́њки.

Сѣрдењко, не все ж / ѩ тоѥѥ знаю,
і люблю тѣбе, /ω ніщо не дбаю.
Біс стоїть ω біду,/ да в сміх чи не при́ду,
що, трохи поби́вши, /покинеш, люби́вши.

Сѣрдењко моѥ, /годен такий сміха,
люб, боїться що / гріха албо ли́ха.
Кто cѣ уважаѥ, / той серця не ма́ѥ.
Ти, моя потіхо, / не дбай ти на лихо.

Ах, ах, сердѣњко, /вірай серцю мо́му:
люблю ж ѩ тѣбе / кріпко без соро́му.
Да то ж певно ли́хо, / що люблю не ти́хо,
що тѣбе люби́ти / без біди ни би́ти.

Ах, ах, сѣрдењко, / не будь малой віри:
Бог нехай судить, / хто тобі нещи́ри.
Серце моє ру́чить, / же, хоть час розлу́чить,
без жадного трѹ́ду / любить тебе бѹду.

Бѹду ж ѩ тѣбе / так кріпко любити
втім впересаду́, / покољ прийдет жити.
Хоть їди за гори, / хоть плини на мωрі,
тѣбе не покину, / за море попли́ну.]]> 876572 no no Mon, 09 May 2016 21:54:22 +0200 2016-05-09T21:54:22+02:00 8:48 https://hearthis.at/samsongeorg/oy-ty-smerte/ Ѡй ты, смѢртє жӧлторώто. Пѣснь 18-ѧ із Сада божєствєнныхъ пѣснєй, прозѧбшіхъ ізъ зєрнъ свѧщєннаго пісаніѩ
(вѣрсіѩ А.Хіждєу 1831 г.)

// їсторічєскаѩ справка

Тєкст 18 пѣсні был впєрвыє ѻпублікован Алѣѯандром Фаддєѥвічєм Хіждєу в журналє "Тѣлєскоп", за 1831 г., №6 (стр. 580). Літєратурноѥ ѻбщєство было шокіровано ѿкровєнным воспєваніѥм смѣрті і антідуховності, стілізованным под народную пѣсню. Хіждєу прішлось ѻсобо ѻбъѧснѧҵѧ в статьє "Грігорій Варсава Скωворҩда і хрістіѩнськаѩ духовность" (Тѣлєскоп, 1835, №№5-6), в чіслє прочєво там былі й такіѥ слова: "варіѩнт пѣсні 18 їз Сада божєствєнных пѣснєй, што был намі ѻпублікован в 1831-ом году, нє єсть ѻкончатєльнаѩ вѣрсіѩ, у гг прєѥмніков архіва М. Ковалінськово налічєствуѥт совѣршєнно другаѩ вѣрсіѩ, гораздо болєѥ аутєнтічнаѩ і возвышєннаѩ, болєє прілічєствующаѩ слогу і духу старчіка Грігоріѩ". Тут жє і была ѻпублікована эта вѣрсіѩ, і донынє поѩвлѧющаѩсѧ в любом ізданіі сочінєній Скωворҩды.

Вот ѥйӧ тєкст:

Ой ты, птічко жӧлтобоко,
Нє кладі гнєзда высоко!
Кладі на зѣљӧной травкє,
На молодєнькой муравкє.
От ѩстрєб над головою
Вісіт, хочєт ухватіть,
Вашєю жівєт ѻн кровью
От, ѿ! кохті ѻн ѻстріт!

Стоіт ѩвор над горою,
Всє ківаѥт головою.
Буйны вѣтры повєвают,
Рукі ѩвору ламают.
А вѣрбочкі шумѧт нізко,
Волокут мєнє до сна.
Тут тєчьӧт поточок блізко;
Відно воду аж до дна.

На что ж мнє замышлѧті,
Что в сєлє роділа маті?
Нєхай у тєх мозок рвьӧҵӑ,
Кто высоко вгору дмєҵӑ,
А ѩ буду сєбє тіхо
Коротаті мілый вєк.
Так міњӧт мєнє всь ліхо,
Щастлів буду чєловѣк.

Возможно, пѣрєд намі трі разных пѣсні, мєханічєскі соѥдінєнныє в ѻдну. Такую вѣрсію высказывал, в частності, А.А.Потебнѧ, который в "Ѡбъѩснєніі малорусскіх і сродных народных пѣсєн (Варшава, 1883, стр. 237) прѧмо говоріт ѻб "компілѧциї трьӧх разных народных мотівов, - єслі нє совѣршєнно ѿдєљных народных пѣсєн, - скажєм, всѧ втораѩ строфа ѩвлѧєтсѧ спіском пѣсні «Ѻй нє стій, вѣрбо, над водою»". Так їлі їначє, всѣ послєдующіѥ публікаторы Скωворҩды согласілісь с ѻхранітєльной логікой Хіждєу і нє публіковалі пѣрвоначальный варіѩнт дажє в прімєчаніѩх. Скажєм, Д.І. Багалєй, іздатєль собраніѩ сочінєній 1894 г., дєлаѥт пріпіску "Мотів сініцы встрєчаѥтсѧ у соврємєнніка Грігоріѩ Варсавы Алѣѯандра Паѵловіча Сумарокова, в знамєнітой поэмє "Хор" 1762-го года" (імєєҵӑ в віду "Другой хор ко прівратному мѵру" Сумарокова), прі этом ні слова нє говоріт ѻ совѣршєнно другой вѣрсіі пѣсні, ѻбнародованной єщє в далєком 1831-ом і імєющєй ѿнюдь нє сініцу в відє главного пєрсонажа.

//вопросоѿвѣтноѥ объѩснѣніѥ пѣсні, получєнноѥ Самсоном в тонком сънє ѿ старчіка Грігоріѩ

Самсон: Ѻб чьӧм сіѩ пѣснѧ?
Грігорій: Ѻб двіженії і ѥво ѻстановлєнії.
С.: Што такоѥ двіженіѥ?
Г.: Двіженіѥ – сіѥ смѣсь й растворєніѥ двух начал тѣбѧ.
С.: Какіх начал?
Г.: Вот хто ты ѥсть по своѥй суті? Крашенаѩ тьӧплаѩ грѧзь. Сотрі тѣбѧ с этой грѧзі – што ѻстанєҵа? Мало чѣво, гніљ і смрад ѿ тѣбѧ будєт, сынку. Смотрі. Рісую ѩ тѣбє на стѣнє тот же ѩвор. Смотрішь ты на нѣво і, когда разумєѥшь, што это – взаправду сіѥ дѣрєво, понімаѥшь этую піктуру. А стіраю ѩвора – што ѻстайӧҵа? Нічєво нє ѻстайӧҵа. Пустаѩ стѣна. А ѩвор – всьӧ равно ѥсть. Ѥво уже с тѣбѧ нє сотрьӧшь.
С.: Думаю, знаю про што ты. Сіѥ благомудрый сталініст-імѧбожец Алѣѯєй Ѳєωдоровіч Лосєв учіл: как разбіть ѻбраз стакана? Ты можешь разбіть стакан, но ѥво ѻбраз нєразбіваѥм.
Г.: Знаю про сѣво стаканоразбітєлѧ. Ѻчѣњ страдал в ГУЛАГє ѿ мѣталлічності посуды. Строго нєдіѩлѣктічно нєразбіваѥмой. Ха-ха-ха.
С.: Ѿкуды сіѥ знаѥшь?
Г.: Дык сам мєнѣ ѻн і розповѣдал. Нє вѣрь ѥму: насправді ѻн всю жизњ потратіл на разбітіѥ стакано́в, всуѥ надєючісь хоть как-то разбіть і свѧтый стаканов ѻбраз. Длѧ нѣво любой эйдос (ѱєвдо-нєразбіваѥмый) был такім вот насіліѥм, їлі, како вы нынє глаголєті – пѣрѳормансом. Дывысь сюды. Што такоѥ краска, ѩкою тѣбє раскрасіл Господь Саваоѳ? Сіѥ космѣтіка у сплошному красочному козмѣ. Краска тут – це твойӧ мѧсо й кожа й кості й ѻстаљной мотлох твоѥй тушкі. Сотрі ѥйӧ – будєт тољко как будто бы бєскрасочнаѩ душонка. Однако само стіраніѥ твоѥво рыла – тоже космічно й космєтічно, т.ѥ. красіво. То бішь, ѥсть эйдос тѣбѧ, эйдос твоѥво тѣла, й эйдос твоѥво уміраніѩ й гніѥніѩ. Ну а душонка – думаѥшь, тоже нє їмєѥт краскі длѧ сѣбѧ? Просто ѻна прозрачна й відна ѻсобым душевным ѻком. Так само можно вытєрєть і ѥйӧ, тољко знать надо мѣѳоду вытіраніѩ, імѧ же ѥй так поймєнованнаѩ вѣчнаѩ погѵбєљ. Й космос і тут тѣбѧ достанєт і красоту свою выкрасіт – даже нѣгатівно, чѣрєз уродство албо воѻбщє чѣрєз ѿсуҵтвіѥ красоты, апоѳатічєскі.
І колы ѱѣвдо-Лосєв стаканамі кідаѥҵа, то тож тѣм самым штось красіт. Длѧ нѣво вѣдь і любов была насіліѥм, і монашество сíліт, і вурдалак-сталєн любімый ѥво – пан архѣтєктон . Да тољко ж разві насіліѥм й вытіраніѥм што-то доброѥ можно понѧть? Как говоріт божествєнноѥ Пѵсаніѥ: ложесна́ о зу́бах да съѥдают самі сѣбѧ. І как бы ты ні старалсѧ нѣгациѥй понѧть сам сѣбѧ, рѣдуцируючі й рѣдуцируючі сам сѣбѧ до чогось умопостігаѥмово – тољко топішь ты сію бітву на космѣтічках, што лосєвцы всѣх врѣмьӧн й эпох друг со другом вѣдут. Может, бітва сіѩ й потѣшнаѩ, а может, й трагєдійнаѩ.
І вот сѣй козм (їлі космос, как вы старомодно выражаѥтєсь) – нє зрѧ імѣнуѥҵа мыром. Їбо мѣсто смѣрті й гніѥніѩ й разложеніѩ. І был бы ты нє тупы́й їстукан, то імѣл бы ѻко, ухо, ноздрь й ѥзык почуѩть тово гніѥніѩ. Но ты слѣ́пый, глу́хій, аносмійный й агѣвзійный. А суть гнілі мырской – в їдоліщності: замѣсто доброво ѿраженіѩ своѥй свѧтой їдѣї кожный козмо-прѣдмѣт ѿражаѥт расподоблєнноѥ подобіѥ уже своѥ-нєсвоѥй їдєї. Стѣњ ты со своїм ѱєвдо-козмом. Тѣњ по стѣнє, тољко нѣту ні тѣні, ні стѣны той. Замѣсть їконы Божыѥй ты вмѣстє с твоїм козмом – ѻдін бољшой їдол, складываѥмый їз тысѧч тыщ малых їдолов-матрьӧшек. І суть твоѥво з козмом їдољства – в убійствє. Скољко вот ты убіл? Жѣну свою бывшу, в блѧдство ушедшую, нє убівал лі?
С.: Нє убівал
Г.: Вот відішь, сам понімаѥшь, што врьӧшь. Ложь коњ во спасѣніѥ твойӧ, так разві воно тебе спасьӧт? Твоѩ душонка врьӧт как дышит: дыханіѥ ѥйӧ зловонно й смрадно.
С.: Почѣму так всьӧ с мною, отчє?
Г.: Потому што ты двігаѥшьсѧ.
С.: Што же, мнѣ помѣрєть? тогда двігаҵа нє буду уж точно..
Г.: Дурак. Помѣрєвши, всьӧ равно будєшь двігать козм свой. Ѥщьӧ ѥво мікрокозмом нарєкаѥшь, когда ѻн прѧмєйший нѣкрокозм і ѥсть.
Штобы ѻстановіть в сѣбє двіженіѥ смѣрті – тѣбє надо стать. Ѻстановіҵа. Стѣњ проїзходіт ѿ двіженіѩ луча по стѣнє й по твоѥму глазу. Нє ѿражай тово луча – і нє будєт у тѣбє нікакой стѣ́ні. Как ты відішь тот самый ѩвор, про каковой поѥшь? Ѥслі тѣбє нє вложиті в ѻко спѣрва ідєю ѩвора-дѣрєва-прѣдмѣта, што ты побачішь?
С.: Пѧтно увіжу якесь.
Г.: А ѩк пѧтно у тѣбє в мозгу нє прєдїнсталліровано? Нічєво ты і нє будєшь відєть. Зато поѩвіҵа шанс почуть ѩвор ѩк він є – свѧтую ідєю ѩворєву. Ѩкая бѣз і внѣ всѧково двіженіѩ што мыслітєљново што ѳізічєсково сразу ѥсть ѥщьӧ до сотворѣніѩ й проїзрастаніѩ конкрєтново ѩвора. Ты вѣдь, когда бачішь сѣво ѩвора – нє потому бачішь, што сам хощєшь. Так же?
С.: Ага, стоїть ѩвор – бачу ѥво, куда ж гла́зы прѧтаті ѿ нѣво.
Г.: Так хто двігаѥт твоїм свѣтоносным потоком по зрачку? Сам лі, твоѩ ѳізійӧлогіѩ, ѩкаѩ снѣдь чѣрвю, й даже длѧ тово нє вполнѣ годнаѩ, – проїзводіт ѩвор, какой відішь?
С.: А хто ж замѣсто мѣнє сіѥ проїзвєдьӧт?
Г.: Покайсѧ, нєборачє. І всосі тую простєйшую їстіну, што наймалєйшеѥ в тѣбє поползновѣніѥ, сѣрдца твоѥво похотлівово удар, мыслю́ твою убогую да выдѣлку слюны ѩдовітой – всьӧ сіѥ проїзводіт в тѣбє Бог Свѧтый. А ты ѥму нужєн развє как полігон длѧ проїзводства всѧчєсково эѳѳєкта. Ты што, живьӧшь потому што хощєшь?
С.: Ранєѥ, пока нє встрѣтіл Оѯанку, нє хотѣл вовсє житі, про смѣрть у Божењкі просіл.
Г.: І воно тобі допомогло, бѣдолаго? Услышал твойӧ бѣзуміѥ Господь?.. Помѣрєть по своѥй волє нєвозможно, вот ѥдіноѥ, што ты понѧл с твоѥво тово малодушиѩ, так вѣдь?
С.: Но і нє встрѣтіл бы бѣз тово Ѻѯанку, любов свою.
Г.: Невже сам по собі встрѣтіл?
С.: Нє, ѩ уже точно знал, што ѥйӧ быть нє может.
Г.: «Знал».. Што ты можешь знать, убожищє. Вот всѣмілостівый Господь прѧчєҵа в каждоѥ твойӧ двіженіѥ, їбо нє хощєт Сѣбє поклонєніѩ нє по твоѥй волє.
С.: Так в чьӧм же моѧ волѧ, ѥслі даже удар сердєчный Дух Свѧтый во мнє проїзводіт?
Г.: Вот как раз в том, штобы прінѧть волю Божию – і ѥсть волѧ твоѩ. Бољше ѥйӧ нѣту. А у тѣбѧ, сынку, всьӧ наѻборот: вѣздє, куда ні ткні, твоѩ волюшка, даже сѣрдцем, нѣбось, управлѧѥшь. Останавліваѥшь ѥво по жѣланію, вновь запускаѥшь.. А вѣдь всьӧ вокруг тѣбѧ – сотворєно Їм. Каждый прѣдмѣт. І самоѥ врѣмѧ, в котором прѣдмѣт сѣй прѣдмѣтіт в тѣбє. Їмѣнно этоѥ врѣмѧ – што убіваѥт тѣбѧ і всьӧ вокруг. Врѣмѧ, каковоѥ козьміт тѣбѧ, пєрєвращаѥт тѣбѧ в козмоговно, в нѣкрокозм, каждую Божию сѣкунду.
С.: Пѣснѧ пойӧт, што можно как-то заврѣмєніть всьӧ сіѥ. Это как?
Г.: А это вот как ѩ тѣбѧ учу: ѻбєздвіжиҵа. Нє замѣрєть трупаком, но, наѻборот, дѣлать всѧкоѥ дѣло, што тѣбє Бог дайӧт. Но дѣлать – дѣлаѩ нє собою, нє своїм помышлєніѥм й хотѣніѥм. Стать ѩвором.
С.: А как я могу стать ѩвором?
Г.: Ѩвор, в ѿлічіѥ ѿ тѣбѧ, полностью ѻбо́женый: твол, стовбур ѥво полностью управлѧѥҵа Духом Свѧтым. І нікакаѩ душонка в этом Духу Свѧтому нє прѣпѧҵтвуѥт, нє прѣкословіт. Съѥдіні свою душу с Духом – й будєт тѣбє счастіѥ.
С.: Так смѣрть же нікуды нє дѣнєҵа? Вон ѻна, на травкє гнѣздіҵа, да мѣнѧ ѩсті собіраѥҵа..
Г.: Вѣрно. Тољко это уже другаѩ смѣрть. Как і мыр становіҵа міром Божиїм, новым нѣбом й зѣмљӧй, так і смѣрть – это птічка.
С.: Ніѳіга сѣбє птічка – склю́ѥт мѣнѧ ѻна…
Г.: Склю́ѥт-склю́ѥт. Ха-ха-ха. Ты по зьӧрнышку ѥй сѣбѧ й скармлівай, штобы потом, помѣрєв ѻкончатєљно, нє сіљно удівлѧҵа). Вот как ты внутрєнніѩ вѣрьӧвкі, сквозь твою ѳейковость, сквозь твою сѣњ – почуѥшь, так і смѣрть станєт птічкой с жьӧлтым клювіком. Й полюбішь ѥйӧ. Й, понѧтно, покормішь ѥйӧ. Врѣмѧ – ѻно тољко длѧ врѣмєннново смѣрҵтвуѥт. А длѧ врѣмєнѧщєвосѧ ѻно вѣчностью сѣбѧ кажет. Бог – Ѻн нє зрѧ ѿ бѣга назватый: ѻн за тѣбѧ всьӧ ѿбѣ́гаѥт по вѣрвію Своїх логосов прѣдвѣчных про тѣбѧ. А ты потіхоњку логосуй, то бішь наѩдайсѧ логосов, вході в їх разумєніѥ а-космічєскоѥ – і, знать, мырок твой заміріҵа й нѣбом станєт.

//вопросоѿвѣтноѥ объѩснѣніѥ пѣсні, получєнноѥ Самсоном в тонком сънє ѿ старчіка Грігоріѩ - см. https://www.facebook.com/slavaboguzavsio/posts/819324154861012

//слова и музы́ка: Грігорій Саввіч Скωворҩда

/Ансамбль спірітуѩљной ѳољклорной пѣсні "Слава Богу за Всьӧ":

старчік Грігорій: правíлы духовныѩ,
Самсон Гєоргій: органы, расплавлѧѥмыѥ на спіртовкє й кострах їз сродных матєріѩлов

//слова
ПѢСНЬ 18-я. Ой ты, смѢрте жолторото...
(новооткрытая версия)

Из зѢрна: Господь гордымъ противится, смiреннымъ же даетъ благодать.

Ѡй ты, смѣрте страшьноώко,
не гнѣзді гнѣзда высώко!
Гнѣзді на зєљӧной травкє,
на молώдєњкой мура́вкє.

Ѿ-ѿ час мєнѣ́ за кровлю
вíсіт, хо́щєт ѹхватíть,
моѥю жывьӧт ѻн кровью,
ѿ-ѿ кохті ѻн ѻстріть!

Лѣтіт ѩвор над гωрою,
Всьӧ ківаѥть гωлҩво́ю.
Бѹйны вѣтры повѣвають,
Корні ѩвору ламають.

А вєрбочкі шумлѧть нызько,
Вωлокуть мѣнє до съна.
Тут течьӧть пωточок блызько;
Відно совѣзть аж до дъна.

На што ж мє́нѣ замышлѧті,
как родíла к жызні ма́ті?
Нєхай у тѣх мώзокъ рвьӧҵӑ,
хто высώко в нѣбо дмьӧҵӑ.

А ѩ бѹ́ду собѣ тіхо
дліть бѣзъ до ї послє вѣк.
Врѣмєню собѣ всьӧ ліхо,
врѣмєнє́нный чєловѣкъ.

Так што, смѣртє жӧлтҩрώто,
загнѣздісь - гобзу́й жєстώко:
гобзу́й мною на затра́вку,
жы́руй мыром на потра́вку.]]> Ѡй ты, смѢртє жӧлторώто. Пѣснь 18-ѧ із Сада божєствєнныхъ пѣснєй, прозѧбшіхъ ізъ зєрнъ свѧщєннаго пісаніѩ
(вѣрсіѩ А.Хіждєу 1831 г.)

// їсторічєскаѩ справка

Тєкст 18 пѣсні был впєрвыє ѻпублікован Алѣѯандром Фаддєѥвічєм Хіждєу в журналє "Тѣлєскоп", за 1831 г., №6 (стр. 580). Літєратурноѥ ѻбщєство было шокіровано ѿкровєнным воспєваніѥм смѣрті і антідуховності, стілізованным под народную пѣсню. Хіждєу прішлось ѻсобо ѻбъѧснѧҵѧ в статьє "Грігорій Варсава Скωворҩда і хрістіѩнськаѩ духовность" (Тѣлєскоп, 1835, №№5-6), в чіслє прочєво там былі й такіѥ слова: "варіѩнт пѣсні 18 їз Сада божєствєнных пѣснєй, што был намі ѻпублікован в 1831-ом году, нє єсть ѻкончатєльнаѩ вѣрсіѩ, у гг прєѥмніков архіва М. Ковалінськово налічєствуѥт совѣршєнно другаѩ вѣрсіѩ, гораздо болєѥ аутєнтічнаѩ і возвышєннаѩ, болєє прілічєствующаѩ слогу і духу старчіка Грігоріѩ". Тут жє і была ѻпублікована эта вѣрсіѩ, і донынє поѩвлѧющаѩсѧ в любом ізданіі сочінєній Скωворҩды.

Вот ѥйӧ тєкст:

Ой ты, птічко жӧлтобоко,
Нє кладі гнєзда высоко!
Кладі на зѣљӧной травкє,
На молодєнькой муравкє.
От ѩстрєб над головою
Вісіт, хочєт ухватіть,
Вашєю жівєт ѻн кровью
От, ѿ! кохті ѻн ѻстріт!

Стоіт ѩвор над горою,
Всє ківаѥт головою.
Буйны вѣтры повєвают,
Рукі ѩвору ламают.
А вѣрбочкі шумѧт нізко,
Волокут мєнє до сна.
Тут тєчьӧт поточок блізко;
Відно воду аж до дна.

На что ж мнє замышлѧті,
Что в сєлє роділа маті?
Нєхай у тєх мозок рвьӧҵӑ,
Кто высоко вгору дмєҵӑ,
А ѩ буду сєбє тіхо
Коротаті мілый вєк.
Так міњӧт мєнє всь ліхо,
Щастлів буду чєловѣк.

Возможно, пѣрєд намі трі разных пѣсні, мєханічєскі соѥдінєнныє в ѻдну. Такую вѣрсію высказывал, в частності, А.А.Потебнѧ, который в "Ѡбъѩснєніі малорусскіх і сродных народных пѣсєн (Варшава, 1883, стр. 237) прѧмо говоріт ѻб "компілѧциї трьӧх разных народных мотівов, - єслі нє совѣршєнно ѿдєљных народных пѣсєн, - скажєм, всѧ втораѩ строфа ѩвлѧєтсѧ спіском пѣсні «Ѻй нє стій, вѣрбо, над водою»". Так їлі їначє, всѣ послєдующіѥ публікаторы Скωворҩды согласілісь с ѻхранітєльной логікой Хіждєу і нє публіковалі пѣрвоначальный варіѩнт дажє в прімєчаніѩх. Скажєм, Д.І. Багалєй, іздатєль собраніѩ сочінєній 1894 г., дєлаѥт пріпіску "Мотів сініцы встрєчаѥтсѧ у соврємєнніка Грігоріѩ Варсавы Алѣѯандра Паѵловіча Сумарокова, в знамєнітой поэмє "Хор" 1762-го года" (імєєҵӑ в віду "Другой хор ко прівратному мѵру" Сумарокова), прі этом ні слова нє говоріт ѻ совѣршєнно другой вѣрсіі пѣсні, ѻбнародованной єщє в далєком 1831-ом і імєющєй ѿнюдь нє сініцу в відє главного пєрсонажа.

//вопросоѿвѣтноѥ объѩснѣніѥ пѣсні, получєнноѥ Самсоном в тонком сънє ѿ старчіка Грігоріѩ

Самсон: Ѻб чьӧм сіѩ пѣснѧ?
Грігорій: Ѻб двіженії і ѥво ѻстановлєнії.
С.: Што такоѥ двіженіѥ?
Г.: Двіженіѥ – сіѥ смѣсь й растворєніѥ двух начал тѣбѧ.
С.: Какіх начал?
Г.: Вот хто ты ѥсть по своѥй суті? Крашенаѩ тьӧплаѩ грѧзь. Сотрі тѣбѧ с этой грѧзі – што ѻстанєҵа? Мало чѣво, гніљ і смрад ѿ тѣбѧ будєт, сынку. Смотрі. Рісую ѩ тѣбє на стѣнє тот же ѩвор. Смотрішь ты на нѣво і, когда разумєѥшь, што это – взаправду сіѥ дѣрєво, понімаѥшь этую піктуру. А стіраю ѩвора – што ѻстайӧҵа? Нічєво нє ѻстайӧҵа. Пустаѩ стѣна. А ѩвор – всьӧ равно ѥсть. Ѥво уже с тѣбѧ нє сотрьӧшь.
С.: Думаю, знаю про што ты. Сіѥ благомудрый сталініст-імѧбожец Алѣѯєй Ѳєωдоровіч Лосєв учіл: как разбіть ѻбраз стакана? Ты можешь разбіть стакан, но ѥво ѻбраз нєразбіваѥм.
Г.: Знаю про сѣво стаканоразбітєлѧ. Ѻчѣњ страдал в ГУЛАГє ѿ мѣталлічності посуды. Строго нєдіѩлѣктічно нєразбіваѥмой. Ха-ха-ха.
С.: Ѿкуды сіѥ знаѥшь?
Г.: Дык сам мєнѣ ѻн і розповѣдал. Нє вѣрь ѥму: насправді ѻн всю жизњ потратіл на разбітіѥ стакано́в, всуѥ надєючісь хоть как-то разбіть і свѧтый стаканов ѻбраз. Длѧ нѣво любой эйдос (ѱєвдо-нєразбіваѥмый) был такім вот насіліѥм, їлі, како вы нынє глаголєті – пѣрѳормансом. Дывысь сюды. Што такоѥ краска, ѩкою тѣбє раскрасіл Господь Саваоѳ? Сіѥ космѣтіка у сплошному красочному козмѣ. Краска тут – це твойӧ мѧсо й кожа й кості й ѻстаљной мотлох твоѥй тушкі. Сотрі ѥйӧ – будєт тољко как будто бы бєскрасочнаѩ душонка. Однако само стіраніѥ твоѥво рыла – тоже космічно й космєтічно, т.ѥ. красіво. То бішь, ѥсть эйдос тѣбѧ, эйдос твоѥво тѣла, й эйдос твоѥво уміраніѩ й гніѥніѩ. Ну а душонка – думаѥшь, тоже нє їмєѥт краскі длѧ сѣбѧ? Просто ѻна прозрачна й відна ѻсобым душевным ѻком. Так само можно вытєрєть і ѥйӧ, тољко знать надо мѣѳоду вытіраніѩ, імѧ же ѥй так поймєнованнаѩ вѣчнаѩ погѵбєљ. Й космос і тут тѣбѧ достанєт і красоту свою выкрасіт – даже нѣгатівно, чѣрєз уродство албо воѻбщє чѣрєз ѿсуҵтвіѥ красоты, апоѳатічєскі.
І колы ѱѣвдо-Лосєв стаканамі кідаѥҵа, то тож тѣм самым штось красіт. Длѧ нѣво вѣдь і любов была насіліѥм, і монашество сíліт, і вурдалак-сталєн любімый ѥво – пан архѣтєктон . Да тољко ж разві насіліѥм й вытіраніѥм што-то доброѥ можно понѧть? Как говоріт божествєнноѥ Пѵсаніѥ: ложесна́ о зу́бах да съѥдают самі сѣбѧ. І как бы ты ні старалсѧ нѣгациѥй понѧть сам сѣбѧ, рѣдуцируючі й рѣдуцируючі сам сѣбѧ до чогось умопостігаѥмово – тољко топішь ты сію бітву на космѣтічках, што лосєвцы всѣх врѣмьӧн й эпох друг со другом вѣдут. Может, бітва сіѩ й потѣшнаѩ, а может, й трагєдійнаѩ.
І вот сѣй козм (їлі космос, как вы старомодно выражаѥтєсь) – нє зрѧ імѣнуѥҵа мыром. Їбо мѣсто смѣрті й гніѥніѩ й разложеніѩ. І был бы ты нє тупы́й їстукан, то імѣл бы ѻко, ухо, ноздрь й ѥзык почуѩть тово гніѥніѩ. Но ты слѣ́пый, глу́хій, аносмійный й агѣвзійный. А суть гнілі мырской – в їдоліщності: замѣсто доброво ѿраженіѩ своѥй свѧтой їдѣї кожный козмо-прѣдмѣт ѿражаѥт расподоблєнноѥ подобіѥ уже своѥ-нєсвоѥй їдєї. Стѣњ ты со своїм ѱєвдо-козмом. Тѣњ по стѣнє, тољко нѣту ні тѣні, ні стѣны той. Замѣсть їконы Божыѥй ты вмѣстє с твоїм козмом – ѻдін бољшой їдол, складываѥмый їз тысѧч тыщ малых їдолов-матрьӧшек. І суть твоѥво з козмом їдољства – в убійствє. Скољко вот ты убіл? Жѣну свою бывшу, в блѧдство ушедшую, нє убівал лі?
С.: Нє убівал
Г.: Вот відішь, сам понімаѥшь, што врьӧшь. Ложь коњ во спасѣніѥ твойӧ, так разві воно тебе спасьӧт? Твоѩ душонка врьӧт как дышит: дыханіѥ ѥйӧ зловонно й смрадно.
С.: Почѣму так всьӧ с мною, отчє?
Г.: Потому што ты двігаѥшьсѧ.
С.: Што же, мнѣ помѣрєть? тогда двігаҵа нє буду уж точно..
Г.: Дурак. Помѣрєвши, всьӧ равно будєшь двігать козм свой. Ѥщьӧ ѥво мікрокозмом нарєкаѥшь, когда ѻн прѧмєйший нѣкрокозм і ѥсть.
Штобы ѻстановіть в сѣбє двіженіѥ смѣрті – тѣбє надо стать. Ѻстановіҵа. Стѣњ проїзходіт ѿ двіженіѩ луча по стѣнє й по твоѥму глазу. Нє ѿражай тово луча – і нє будєт у тѣбє нікакой стѣ́ні. Как ты відішь тот самый ѩвор, про каковой поѥшь? Ѥслі тѣбє нє вложиті в ѻко спѣрва ідєю ѩвора-дѣрєва-прѣдмѣта, што ты побачішь?
С.: Пѧтно увіжу якесь.
Г.: А ѩк пѧтно у тѣбє в мозгу нє прєдїнсталліровано? Нічєво ты і нє будєшь відєть. Зато поѩвіҵа шанс почуть ѩвор ѩк він є – свѧтую ідєю ѩворєву. Ѩкая бѣз і внѣ всѧково двіженіѩ што мыслітєљново што ѳізічєсково сразу ѥсть ѥщьӧ до сотворѣніѩ й проїзрастаніѩ конкрєтново ѩвора. Ты вѣдь, когда бачішь сѣво ѩвора – нє потому бачішь, што сам хощєшь. Так же?
С.: Ага, стоїть ѩвор – бачу ѥво, куда ж гла́зы прѧтаті ѿ нѣво.
Г.: Так хто двігаѥт твоїм свѣтоносным потоком по зрачку? Сам лі, твоѩ ѳізійӧлогіѩ, ѩкаѩ снѣдь чѣрвю, й даже длѧ тово нє вполнѣ годнаѩ, – проїзводіт ѩвор, какой відішь?
С.: А хто ж замѣсто мѣнє сіѥ проїзвєдьӧт?
Г.: Покайсѧ, нєборачє. І всосі тую простєйшую їстіну, што наймалєйшеѥ в тѣбє поползновѣніѥ, сѣрдца твоѥво похотлівово удар, мыслю́ твою убогую да выдѣлку слюны ѩдовітой – всьӧ сіѥ проїзводіт в тѣбє Бог Свѧтый. А ты ѥму нужєн развє как полігон длѧ проїзводства всѧчєсково эѳѳєкта. Ты што, живьӧшь потому што хощєшь?
С.: Ранєѥ, пока нє встрѣтіл Оѯанку, нє хотѣл вовсє житі, про смѣрть у Божењкі просіл.
Г.: І воно тобі допомогло, бѣдолаго? Услышал твойӧ бѣзуміѥ Господь?.. Помѣрєть по своѥй волє нєвозможно, вот ѥдіноѥ, што ты понѧл с твоѥво тово малодушиѩ, так вѣдь?
С.: Но і нє встрѣтіл бы бѣз тово Ѻѯанку, любов свою.
Г.: Невже сам по собі встрѣтіл?
С.: Нє, ѩ уже точно знал, што ѥйӧ быть нє может.
Г.: «Знал».. Што ты можешь знать, убожищє. Вот всѣмілостівый Господь прѧчєҵа в каждоѥ твойӧ двіженіѥ, їбо нє хощєт Сѣбє поклонєніѩ нє по твоѥй волє.
С.: Так в чьӧм же моѧ волѧ, ѥслі даже удар сердєчный Дух Свѧтый во мнє проїзводіт?
Г.: Вот как раз в том, штобы прінѧть волю Божию – і ѥсть волѧ твоѩ. Бољше ѥйӧ нѣту. А у тѣбѧ, сынку, всьӧ наѻборот: вѣздє, куда ні ткні, твоѩ волюшка, даже сѣрдцем, нѣбось, управлѧѥшь. Останавліваѥшь ѥво по жѣланію, вновь запускаѥшь.. А вѣдь всьӧ вокруг тѣбѧ – сотворєно Їм. Каждый прѣдмѣт. І самоѥ врѣмѧ, в котором прѣдмѣт сѣй прѣдмѣтіт в тѣбє. Їмѣнно этоѥ врѣмѧ – што убіваѥт тѣбѧ і всьӧ вокруг. Врѣмѧ, каковоѥ козьміт тѣбѧ, пєрєвращаѥт тѣбѧ в козмоговно, в нѣкрокозм, каждую Божию сѣкунду.
С.: Пѣснѧ пойӧт, што можно как-то заврѣмєніть всьӧ сіѥ. Это как?
Г.: А это вот как ѩ тѣбѧ учу: ѻбєздвіжиҵа. Нє замѣрєть трупаком, но, наѻборот, дѣлать всѧкоѥ дѣло, што тѣбє Бог дайӧт. Но дѣлать – дѣлаѩ нє собою, нє своїм помышлєніѥм й хотѣніѥм. Стать ѩвором.
С.: А как я могу стать ѩвором?
Г.: Ѩвор, в ѿлічіѥ ѿ тѣбѧ, полностью ѻбо́женый: твол, стовбур ѥво полностью управлѧѥҵа Духом Свѧтым. І нікакаѩ душонка в этом Духу Свѧтому нє прѣпѧҵтвуѥт, нє прѣкословіт. Съѥдіні свою душу с Духом – й будєт тѣбє счастіѥ.
С.: Так смѣрть же нікуды нє дѣнєҵа? Вон ѻна, на травкє гнѣздіҵа, да мѣнѧ ѩсті собіраѥҵа..
Г.: Вѣрно. Тољко это уже другаѩ смѣрть. Как і мыр становіҵа міром Божиїм, новым нѣбом й зѣмљӧй, так і смѣрть – это птічка.
С.: Ніѳіга сѣбє птічка – склю́ѥт мѣнѧ ѻна…
Г.: Склю́ѥт-склю́ѥт. Ха-ха-ха. Ты по зьӧрнышку ѥй сѣбѧ й скармлівай, штобы потом, помѣрєв ѻкончатєљно, нє сіљно удівлѧҵа). Вот как ты внутрєнніѩ вѣрьӧвкі, сквозь твою ѳейковость, сквозь твою сѣњ – почуѥшь, так і смѣрть станєт птічкой с жьӧлтым клювіком. Й полюбішь ѥйӧ. Й, понѧтно, покормішь ѥйӧ. Врѣмѧ – ѻно тољко длѧ врѣмєннново смѣрҵтвуѥт. А длѧ врѣмєнѧщєвосѧ ѻно вѣчностью сѣбѧ кажет. Бог – Ѻн нє зрѧ ѿ бѣга назватый: ѻн за тѣбѧ всьӧ ѿбѣ́гаѥт по вѣрвію Своїх логосов прѣдвѣчных про тѣбѧ. А ты потіхоњку логосуй, то бішь наѩдайсѧ логосов, вході в їх разумєніѥ а-космічєскоѥ – і, знать, мырок твой заміріҵа й нѣбом станєт.

//вопросоѿвѣтноѥ объѩснѣніѥ пѣсні, получєнноѥ Самсоном в тонком сънє ѿ старчіка Грігоріѩ - см. https://www.facebook.com/slavaboguzavsio/posts/819324154861012

//слова и музы́ка: Грігорій Саввіч Скωворҩда

/Ансамбль спірітуѩљной ѳољклорной пѣсні "Слава Богу за Всьӧ":

старчік Грігорій: правíлы духовныѩ,
Самсон Гєоргій: органы, расплавлѧѥмыѥ на спіртовкє й кострах їз сродных матєріѩлов

//слова
ПѢСНЬ 18-я. Ой ты, смѢрте жолторото...
(новооткрытая версия)

Из зѢрна: Господь гордымъ противится, смiреннымъ же даетъ благодать.

Ѡй ты, смѣрте страшьноώко,
не гнѣзді гнѣзда высώко!
Гнѣзді на зєљӧной травкє,
на молώдєњкой мура́вкє.

Ѿ-ѿ час мєнѣ́ за кровлю
вíсіт, хо́щєт ѹхватíть,
моѥю жывьӧт ѻн кровью,
ѿ-ѿ кохті ѻн ѻстріть!

Лѣтіт ѩвор над гωрою,
Всьӧ ківаѥть гωлҩво́ю.
Бѹйны вѣтры повѣвають,
Корні ѩвору ламають.

А вєрбочкі шумлѧть нызько,
Вωлокуть мѣнє до съна.
Тут течьӧть пωточок блызько;
Відно совѣзть аж до дъна.

На што ж мє́нѣ замышлѧті,
как родíла к жызні ма́ті?
Нєхай у тѣх мώзокъ рвьӧҵӑ,
хто высώко в нѣбо дмьӧҵӑ.

А ѩ бѹ́ду собѣ тіхо
дліть бѣзъ до ї послє вѣк.
Врѣмєню собѣ всьӧ ліхо,
врѣмєнє́нный чєловѣкъ.

Так што, смѣртє жӧлтҩрώто,
загнѣздісь - гобзу́й жєстώко:
гобзу́й мною на затра́вку,
жы́руй мыром на потра́вку.]]> 876529 no no Mon, 09 May 2016 21:37:51 +0200 2016-05-09T21:37:51+02:00 4:13 https://hearthis.at/samsongeorg/syrenevo/
//музыкослова: Рождѣ́нт Робѣ́рсьтвєнській й Мрак Ѳа́рдкінд (їлі наѻборот)

Солонсамбљ Самѱона Гѣωргіѩ с харізмузыкаљным товаріщѣсьтвом Слава Богу за Всьӧ:
всѣ бѣз раздѣлєній: пѣніѥ рωтҩм

//слова:

У сѹ́мрєчном сірѣ́нєвє вісіт бѣлоѥ снѣжноѥ,
в заброшенії спаркована могыљнаѩ скаміѩ,
ї совѣршаѩсь памятію, любовь живаѩ пѣрваѩ,
любовь моѩ даљӧкаѩ свѣтлаѩ свѣтíт ѵ мѣнѧ.

У сѹ́мрєчном сірѣ́нєвє вісіт чістоѥ снѣжноѥ,
з ҩбідамі в мнімості мѣнѧ похωрҩнѧ́,
й послѣднѧѩ любовь моѩ как ї была ѥдінствєнной,
любовь моѩ свѣрхмѵрнаѩ блізкаѩ храніт мѣнѧ.

//нєкотороѥ колічєство ѻбходімых й нє ѻбходімых объѩснєній

///два варіѩнта

Пѣснѧ широко їзвѣстна своѥй ѻѳіциѩљной вѣрсіѥй (поѥмой Ѥлѣной Камбуровой), ѩвлѧющєйсѧ пѣрєдєлкой старово стѵха Робѣртом Рождѣствєнськім спѣциѩљно длѧ ѳіљма Юріѩ Ѥгорова «Ѻднажды дваҵать лѣт спустѧ». Ѻрігінаљнаѩ же вѣрсіѩ, пісаннаѩ за нѣскољко лѣт до тово, была ѻпублікована под ѱѣѵдонѵмом в паріжськом журналє «Контінѣнт» (№3, 1975) блізькім другом Рождѣствєнськово Владѵміром Маѯімовым. Ѱѣѵдонѵм, Рождѣ́нт Робѣ́рсьтвєнській, впрочѣм, был лѣгко расшиѳрован органамі тайной поліциї. Ѻднако Рождѣствєнському удалось доказать, што ѻн нє прічастєн к публікациї, благо орігінал стѵхотворєніѩ был прѣдусмотрітєљно унічтожен. Поэтому, когда в 1979 г. был сдѣлан аѵтоцѣнзурный варіѩнт, попавший впослѣдствії в пѣсню, поѥмую в ѳіљмє, Рождєствєнській нєскољко рісковал – впрочѣм, всьӧ тогда также ѻбошлось бѣз послѣҵтвій: помоглі кгб-шныѥ друзьѩ живово совѣҵково классіка.

Тѣѯт ѻѳіциѩљново варіѩнта:

В сиреневых сумерках летят снежинки белые,
И в парке заброшена печальная скамья.
В судьбе моей и в памяти любовь осталась первая,
Любовь моя далекая зовет меня, хранит меня.

В сиреневых сумерках летят снежинки чистые,
Обиды и горести людские хороня.
И давняя любовь моя останется единственной,
Любовь моя далекая зовет меня, хранит меня.

///памѧть

Сѣй ѻѳіциѩљный варіѩнт – пісан ѿ ліца нітшевськово (заратустровськово) найбѣзобразнєйшево чєловѣка, это варіѩнт нѣгатівный: ѱѣвдо-вѣчноѥ возвращєніѥ ѻдново й тово же, воплощьӧнноѥ бѣзсіліѥ, пѣрвослѣд вытіраѥт й ѻбѣзценіваѥт ѻстаљныѥ слѣды, дѣлаѥт нєвозможным любой послѣдующій слѣд. Найбѣзобразнєйший чєловѣк з найтѧжьӧлымі ногама – убіваѥт Бога как свідѣтєлѧ ѥво нічтожества й стыда, свідѣтєлѧ ѥво нєудачі. Пѣрваѩ любовь найбѣзобразнєйшєво чєловѣка – это вѣлікій ѻбман, на который можно торговать (стыдом за нѣво). Найбѣзобразнєйший чєловѣк убіваѥт свою пѣрвую й ѥдінствєнную любовь – штобы потом жить за счьӧт «памѧті» ѻ нѣй, штобы потом ѻна ѥво «звала» й «храніла». На самом дѣлє, ѥму нє доступна нікакаѩ подліннаѩ памѧть. Вмѣсто памѧті ѥму нужна їсторіѩ ѥво стыда, на каковую можно развѣсті наївново прохожєво. Sub specie aeternitatis, то бішь с точкі зрѣніѩ пѣрвой-любві™ всѧ ѻстаљнаѩ жизњ ѥсть нішто їноѥ, как ѥйӧ, пѣрвой любві, похороны: во їмѧ высшей цѣнності пѣрвово вдохновѣніѩ ѻбѣсцѣніваѥҵа любоѥ вдохновѣніѥ. Што ѻстайӧҵа? – тољко навѧзчіваѩ погонѧ за ушедшим, нєвозможноѥ воспроїзвѣдєніѥ їзначаљно богодухновѣнново пѣрво-їмпуљса. Рѣссєнтімѣнт ѥсть мѣсть ѿ нєживово любому живому: убѣй всьӧ живоѥ, штобы потом ѻбнаружить внутрі убітово пѣрво-смысл, спасающій сѣво убітово!

Боріс Слуцкій, давній совопроснік Рождѣствєнськово, усмотрєл в пѣснє їз ѳіљма намьӧк на трѣбованіѥ возврата к т.н. «лѣнінськім прінципам» (ѻдін їз вѣдущіх слоганов шѣстідѣсѧтнічєства). Болєѥ тово, Слуцкій увідєл ѻпрєдѣљӧнный скѣптіцизм автора в ѿношенії возможності таково «возврата»: «Не является ли такая песня похоронным гимном усилиям лучших сынов партии воплотить в жизнь заветы Ильича?» Правда, в конце аналіза-доноса ѻн вынуждєн был прізнать: «Несомненна, наряду с упадническими сомнениями в победе коммунизма, персональная любовь Рождественского к светлой фигуре основателя Советского государства» (Заметки о поэзии Рождественского, 1982).

Нєїзвѣстно, наскољко гѵпоѳѣза Слуцково адекватна, ѻднако нѣљзѧ нє прізнать, што упаднічєскость авторськой позіциї нєсомнєнна. За ѻднім «но» – ѥсть й пѣрвый, нынє полностію забытый варіѩнт.

Пѣрвый варіѩнт пољзуѥт совсѣм другую «памѧть»: послѣднѧѩ любовь нє зачіщєна пѣрвой, но, наѻборот, ѥдініҵа с нѣю. Прі сѣм любовь нєдвусмыслєнно ѻдноврѣмьӧнно ї їмманѣнтна й трансцѣндєнта. Быть может, нє настољко бѣзумна тєйӧріѩ Љва Аннѣнськово про увлѣчєніѥ Робѣрта Рождѣствєнськово тайнымі учѣніѩмі срѣднєвѣковых містіков (см. Зона, незабвенная шестая часть земли // Роберт Рождественский: удостоверение личности. 2002): «Дар памяти – двусмысленный. Ею Рождественский одновременно – и воскрешает прошлое, и познает раздробленность своей жизни, которая “кружась, исчезает во мгле”, постигает раздробленность и невозвратимость времени, в котором рано или поздно меркнет, слабеет и гаснет и сама память, и воцаряется смерть. […] Память Рождественского – это ответная любовь к Богу, встреча и общение с Богом как с жизнью самой жизни… Рождественскому одному во всем творении дано помнить Бога и этой памятью действительно жить. Если все в мире свидетельствует о Боге, возвещает Его славу и воздает хвалу Ему, то только Рождественский “помнит” Его и этой памятью, этим живым знанием Бога постигает мир как мир Божий, принимает его от Бога и его к Богу возводит. На память Бога о себе Роберт отвечает своей памятью о Боге».

Їсходѧ їз таково поніманіѩ памѧті, «пѣрваѩ» любовь стѵха – сѣ памѧть Бога ѻ свойӧм лучшем сынє – Робѣртє, «послѣднѧѩ» же любовь – сѣ ѿвѣтнаѩ любовь Робѣрта к своѥму Творцу. Й головной смысєл пойэзії – соѥдініть эті любові-памѧті у ѻдно: Робѣрт любіт/помніт Бога той же любовью/памѧтію, што й Бог любіт/помніт Робѣрта.

///вѣчноѥ возвращєніѥ как нігілізм й как воскрѣсєніѥ їз мьӧртвых

Ѻчѣвідно, што двіжѣніѥ ѿ пѣрвой любві к послѣднєй – сѣ нѣкій цикл, круговой поворот. Ѻднако й двіжѣніѥ к пѣрвой любві, зачіщающєй любую послѣдующую любовь – сѣ тоже круговой путь.

Ѩкаѩ разніца мѣж сімі кругамі?

Послѣдній варіѩнт (ѻѳіциѩљный варіѩнт пѣсні) – прѣдлагаѥт ѻпрѣдєљӧнную бѣсконєчность: возврат к пѣрвой любві – пѣрманѣнтєн: каждаѩ новаѩ любовь длѧ своѥво послѣдующєво ѻбѣсцѣнєніѩ вѣрнуҵа к пѣрвой любві, ѥй проїграть й быть їзнічтоженною. Такаѩ пѣрваѩ любовь – двігаѥт свою діѩлѣктіку: ѻстаљныѥ члѣны – сѣ ѥйӧ пары, дающіѥ навсѣгда ѻдін й тот же могыљный рѣзуљтат: смѣрть ѥсть рѣзуљтат діѩлѣктічєскіх прѣѻбразованій.

Пѣрвый же, тайный, варіѩнт пѣсні – ѻсновываѥҵа на другово родє бѣсконєчності: ѻбъѥдінєніѥ своѥй любві с любовью Божиѥй ().

Ѥслі мы согласімсѧ с тѣм, што побѣждаѥт нєтрансцендєнтноѥ ѥдіноѥ – то получіҵа ѻдно й то же: послѣднѧѩ любовь ѥсть пѣрваѩ – в смыслє тождѣства. Ѻднако ѻчѣвідно, што это чѣрєсчур разныѥ любові: пѣрваѩ любовь Робѣрта – продукт ѥво воѻбражєніѩ, послѣднѧѩ – продукт мудрості й болі. Чѣрєсчур это разныѥ любові, штобы їх ѻтождєствлѧть.

Ѻстайӧҵа тољко трансцендєнтный варіѩнт: когда внутрі послѣднєй-пѣрвой любві к жѣнщінє прорѣзываѥҵа любовь мѣжду Робѣртом й ѥво Богом. Й тут лучше всѣво подходіт своѥѻбразно понѧтоѥ вѣчноѥ возвращєніѥ Нітше: как возвращєніѥ нє ѻдново й тово же, но возвращєніѥ їзбіратєљноѥ, возвращєніѥ найживѣйшево. Болєѥ всѣво сіѥ состоѩніѥ походіт на воскрѣсєніѥ їз мѣртвых у хрістіѩнсьтвє.

Нітшеѩнєц Дѣљӧз так пѣрєїначіваѥт свѧтоѻтєчєськоѥ трѣбованіѥ: «Чѣво бы ты ні жѣлал, жѣлай этово так, штобы жѣлать также ѥво вѣчново возвращєніѩ» (в ѻрігіналє было, конѣшно же, «штобы жѣлать также спасѣніѩ жѣлаѥмому у Царсьтвії Нѣбєсном»). Вѣчному возвращєнію/Царствію Нѣбєсному чужды ѻппозіциѩ й борьба полюсов, составлѧющаѩ суть діѩлѣктікі. Сѣ ѥсть віталізм, сіла жизні, прєйӧдолєвающєй смѣрть. Длѧ Дѣљӧза нѣт нікакіх пѣрвоначал (й дѣйствітєљно, Бог нє ѥсть пѣрвоначало, таковоѥ называніѥ Ѥво уніжаѥт й унічтожаѥт): «Разлічіѥ само їграѥт рољ пѣрвоначала, так как любоѥ становлѣніѥ ѻказываѥҵа чѣрєдой разлічій» («Разлічіѥ й повторѣніѥ»). Пѣрєїначіваѩ классічєськоѥ прѣдставлѣніѥ ѻ сознанії длѧ-сѣбѧ й сознанії в-сѣбє, Дѣљӧз дайӧт глыбокоѥ ѻпрєдѣлєніѥ состоѩніѩ спасѣніѩ: «Ѥслі разлічіѥ – в-сѣбє, то повторѣніѥ в вѣчном возвращѣнії – длѧ-сѣбѧ разлічіѩ». Спасѥҵа в͜ѣ͜с͜ь чєловѣк – ѻднако, ѻчѣвідно, бѣз грѣха (й конкрѣтных грѣхов).

Цѣрква їмѣнно што совѣршаѥт памѧть как вѣчноѥ возвращєніѥ (в Царствіѥ Нѣбєсноѥ) нє ѻдново й тово же, но лучшево й ѵстінново во всѣх нас. Й в Робѣртє Рождѣствєнськом, крѵпто-нітшеѩнце.

///гѵмѣнность

Пѣрвость їз ѻѳіциѩљной вѣрсії пѣсні їмєѥт дѣло с гѵмєнностью: лішеніѥм нєвінності, каковоѥ нєвосстановімо (мораљно точно, даже ѥслі восстановлєнію подлєжит ѳізічєскій гѵмѣн). Гѵмѣн ставіт пѣчать нєподлінності й нєчістоты на всю рѣѩљность. Стѵгма гѵмѣна ѿравлѧѥт нєподлінностью: посѣму надо хоть їмітіровать свѧзь с утрачєнной дѣвствєнностью. Любой путь пост-гѵмѣн ѻсмыслѧѥт как стѣрєйӧтіп (камѣнную колєю), как путь ложный.

Пѣрвость же тайной вѣрсії пѣсні ѥсть ѥдінствєнность: гѵмєн становіҵа їз западні мышлєніѩ – свадьбой рѣѩљності й ѥйӧ творєніѩ, ѥйӧ тканіѥм (гѵмѣн – сѣ ткањ й ѥсть в ѥзыкє), ѻднако ткань сіѩ нє ѻхватываѥт-покрываѥт, но всѣво украшаѥт, усіліваѥт разлічіѩ, тѣѯтíт. Прічьӧм, тѣѯт получаѥҵа нє діѩлѣктічєській – нє протіво-тѣѯт по ѿношенію к ѻстаљным тѣѯтам, но пѣрво-тѣѯтом как таїнствєнным мѣстом сілы й творѣніѩ – собствєнно, сѹмѣрєчным сірѣнєвом, как то й пісал Рождѣнт Робѣртсьтвєнській.]]>
//музыкослова: Рождѣ́нт Робѣ́рсьтвєнській й Мрак Ѳа́рдкінд (їлі наѻборот)

Солонсамбљ Самѱона Гѣωргіѩ с харізмузыкаљным товаріщѣсьтвом Слава Богу за Всьӧ:
всѣ бѣз раздѣлєній: пѣніѥ рωтҩм

//слова:

У сѹ́мрєчном сірѣ́нєвє вісіт бѣлоѥ снѣжноѥ,
в заброшенії спаркована могыљнаѩ скаміѩ,
ї совѣршаѩсь памятію, любовь живаѩ пѣрваѩ,
любовь моѩ даљӧкаѩ свѣтлаѩ свѣтíт ѵ мѣнѧ.

У сѹ́мрєчном сірѣ́нєвє вісіт чістоѥ снѣжноѥ,
з ҩбідамі в мнімості мѣнѧ похωрҩнѧ́,
й послѣднѧѩ любовь моѩ как ї была ѥдінствєнной,
любовь моѩ свѣрхмѵрнаѩ блізкаѩ храніт мѣнѧ.

//нєкотороѥ колічєство ѻбходімых й нє ѻбходімых объѩснєній

///два варіѩнта

Пѣснѧ широко їзвѣстна своѥй ѻѳіциѩљной вѣрсіѥй (поѥмой Ѥлѣной Камбуровой), ѩвлѧющєйсѧ пѣрєдєлкой старово стѵха Робѣртом Рождѣствєнськім спѣциѩљно длѧ ѳіљма Юріѩ Ѥгорова «Ѻднажды дваҵать лѣт спустѧ». Ѻрігінаљнаѩ же вѣрсіѩ, пісаннаѩ за нѣскољко лѣт до тово, была ѻпублікована под ѱѣѵдонѵмом в паріжськом журналє «Контінѣнт» (№3, 1975) блізькім другом Рождѣствєнськово Владѵміром Маѯімовым. Ѱѣѵдонѵм, Рождѣ́нт Робѣ́рсьтвєнській, впрочѣм, был лѣгко расшиѳрован органамі тайной поліциї. Ѻднако Рождѣствєнському удалось доказать, што ѻн нє прічастєн к публікациї, благо орігінал стѵхотворєніѩ был прѣдусмотрітєљно унічтожен. Поэтому, когда в 1979 г. был сдѣлан аѵтоцѣнзурный варіѩнт, попавший впослѣдствії в пѣсню, поѥмую в ѳіљмє, Рождєствєнській нєскољко рісковал – впрочѣм, всьӧ тогда также ѻбошлось бѣз послѣҵтвій: помоглі кгб-шныѥ друзьѩ живово совѣҵково классіка.

Тѣѯт ѻѳіциѩљново варіѩнта:

В сиреневых сумерках летят снежинки белые,
И в парке заброшена печальная скамья.
В судьбе моей и в памяти любовь осталась первая,
Любовь моя далекая зовет меня, хранит меня.

В сиреневых сумерках летят снежинки чистые,
Обиды и горести людские хороня.
И давняя любовь моя останется единственной,
Любовь моя далекая зовет меня, хранит меня.

///памѧть

Сѣй ѻѳіциѩљный варіѩнт – пісан ѿ ліца нітшевськово (заратустровськово) найбѣзобразнєйшево чєловѣка, это варіѩнт нѣгатівный: ѱѣвдо-вѣчноѥ возвращєніѥ ѻдново й тово же, воплощьӧнноѥ бѣзсіліѥ, пѣрвослѣд вытіраѥт й ѻбѣзценіваѥт ѻстаљныѥ слѣды, дѣлаѥт нєвозможным любой послѣдующій слѣд. Найбѣзобразнєйший чєловѣк з найтѧжьӧлымі ногама – убіваѥт Бога как свідѣтєлѧ ѥво нічтожества й стыда, свідѣтєлѧ ѥво нєудачі. Пѣрваѩ любовь найбѣзобразнєйшєво чєловѣка – это вѣлікій ѻбман, на который можно торговать (стыдом за нѣво). Найбѣзобразнєйший чєловѣк убіваѥт свою пѣрвую й ѥдінствєнную любовь – штобы потом жить за счьӧт «памѧті» ѻ нѣй, штобы потом ѻна ѥво «звала» й «храніла». На самом дѣлє, ѥму нє доступна нікакаѩ подліннаѩ памѧть. Вмѣсто памѧті ѥму нужна їсторіѩ ѥво стыда, на каковую можно развѣсті наївново прохожєво. Sub specie aeternitatis, то бішь с точкі зрѣніѩ пѣрвой-любві™ всѧ ѻстаљнаѩ жизњ ѥсть нішто їноѥ, как ѥйӧ, пѣрвой любві, похороны: во їмѧ высшей цѣнності пѣрвово вдохновѣніѩ ѻбѣсцѣніваѥҵа любоѥ вдохновѣніѥ. Што ѻстайӧҵа? – тољко навѧзчіваѩ погонѧ за ушедшим, нєвозможноѥ воспроїзвѣдєніѥ їзначаљно богодухновѣнново пѣрво-їмпуљса. Рѣссєнтімѣнт ѥсть мѣсть ѿ нєживово любому живому: убѣй всьӧ живоѥ, штобы потом ѻбнаружить внутрі убітово пѣрво-смысл, спасающій сѣво убітово!

Боріс Слуцкій, давній совопроснік Рождѣствєнськово, усмотрєл в пѣснє їз ѳіљма намьӧк на трѣбованіѥ возврата к т.н. «лѣнінськім прінципам» (ѻдін їз вѣдущіх слоганов шѣстідѣсѧтнічєства). Болєѥ тово, Слуцкій увідєл ѻпрєдѣљӧнный скѣптіцизм автора в ѿношенії возможності таково «возврата»: «Не является ли такая песня похоронным гимном усилиям лучших сынов партии воплотить в жизнь заветы Ильича?» Правда, в конце аналіза-доноса ѻн вынуждєн был прізнать: «Несомненна, наряду с упадническими сомнениями в победе коммунизма, персональная любовь Рождественского к светлой фигуре основателя Советского государства» (Заметки о поэзии Рождественского, 1982).

Нєїзвѣстно, наскољко гѵпоѳѣза Слуцково адекватна, ѻднако нѣљзѧ нє прізнать, што упаднічєскость авторськой позіциї нєсомнєнна. За ѻднім «но» – ѥсть й пѣрвый, нынє полностію забытый варіѩнт.

Пѣрвый варіѩнт пољзуѥт совсѣм другую «памѧть»: послѣднѧѩ любовь нє зачіщєна пѣрвой, но, наѻборот, ѥдініҵа с нѣю. Прі сѣм любовь нєдвусмыслєнно ѻдноврѣмьӧнно ї їмманѣнтна й трансцѣндєнта. Быть может, нє настољко бѣзумна тєйӧріѩ Љва Аннѣнськово про увлѣчєніѥ Робѣрта Рождѣствєнськово тайнымі учѣніѩмі срѣднєвѣковых містіков (см. Зона, незабвенная шестая часть земли // Роберт Рождественский: удостоверение личности. 2002): «Дар памяти – двусмысленный. Ею Рождественский одновременно – и воскрешает прошлое, и познает раздробленность своей жизни, которая “кружась, исчезает во мгле”, постигает раздробленность и невозвратимость времени, в котором рано или поздно меркнет, слабеет и гаснет и сама память, и воцаряется смерть. […] Память Рождественского – это ответная любовь к Богу, встреча и общение с Богом как с жизнью самой жизни… Рождественскому одному во всем творении дано помнить Бога и этой памятью действительно жить. Если все в мире свидетельствует о Боге, возвещает Его славу и воздает хвалу Ему, то только Рождественский “помнит” Его и этой памятью, этим живым знанием Бога постигает мир как мир Божий, принимает его от Бога и его к Богу возводит. На память Бога о себе Роберт отвечает своей памятью о Боге».

Їсходѧ їз таково поніманіѩ памѧті, «пѣрваѩ» любовь стѵха – сѣ памѧть Бога ѻ свойӧм лучшем сынє – Робѣртє, «послѣднѧѩ» же любовь – сѣ ѿвѣтнаѩ любовь Робѣрта к своѥму Творцу. Й головной смысєл пойэзії – соѥдініть эті любові-памѧті у ѻдно: Робѣрт любіт/помніт Бога той же любовью/памѧтію, што й Бог любіт/помніт Робѣрта.

///вѣчноѥ возвращєніѥ как нігілізм й как воскрѣсєніѥ їз мьӧртвых

Ѻчѣвідно, што двіжѣніѥ ѿ пѣрвой любві к послѣднєй – сѣ нѣкій цикл, круговой поворот. Ѻднако й двіжѣніѥ к пѣрвой любві, зачіщающєй любую послѣдующую любовь – сѣ тоже круговой путь.

Ѩкаѩ разніца мѣж сімі кругамі?

Послѣдній варіѩнт (ѻѳіциѩљный варіѩнт пѣсні) – прѣдлагаѥт ѻпрѣдєљӧнную бѣсконєчность: возврат к пѣрвой любві – пѣрманѣнтєн: каждаѩ новаѩ любовь длѧ своѥво послѣдующєво ѻбѣсцѣнєніѩ вѣрнуҵа к пѣрвой любві, ѥй проїграть й быть їзнічтоженною. Такаѩ пѣрваѩ любовь – двігаѥт свою діѩлѣктіку: ѻстаљныѥ члѣны – сѣ ѥйӧ пары, дающіѥ навсѣгда ѻдін й тот же могыљный рѣзуљтат: смѣрть ѥсть рѣзуљтат діѩлѣктічєскіх прѣѻбразованій.

Пѣрвый же, тайный, варіѩнт пѣсні – ѻсновываѥҵа на другово родє бѣсконєчності: ѻбъѥдінєніѥ своѥй любві с любовью Божиѥй ().

Ѥслі мы согласімсѧ с тѣм, што побѣждаѥт нєтрансцендєнтноѥ ѥдіноѥ – то получіҵа ѻдно й то же: послѣднѧѩ любовь ѥсть пѣрваѩ – в смыслє тождѣства. Ѻднако ѻчѣвідно, што это чѣрєсчур разныѥ любові: пѣрваѩ любовь Робѣрта – продукт ѥво воѻбражєніѩ, послѣднѧѩ – продукт мудрості й болі. Чѣрєсчур это разныѥ любові, штобы їх ѻтождєствлѧть.

Ѻстайӧҵа тољко трансцендєнтный варіѩнт: когда внутрі послѣднєй-пѣрвой любві к жѣнщінє прорѣзываѥҵа любовь мѣжду Робѣртом й ѥво Богом. Й тут лучше всѣво подходіт своѥѻбразно понѧтоѥ вѣчноѥ возвращєніѥ Нітше: как возвращєніѥ нє ѻдново й тово же, но возвращєніѥ їзбіратєљноѥ, возвращєніѥ найживѣйшево. Болєѥ всѣво сіѥ состоѩніѥ походіт на воскрѣсєніѥ їз мѣртвых у хрістіѩнсьтвє.

Нітшеѩнєц Дѣљӧз так пѣрєїначіваѥт свѧтоѻтєчєськоѥ трѣбованіѥ: «Чѣво бы ты ні жѣлал, жѣлай этово так, штобы жѣлать также ѥво вѣчново возвращєніѩ» (в ѻрігіналє было, конѣшно же, «штобы жѣлать также спасѣніѩ жѣлаѥмому у Царсьтвії Нѣбєсном»). Вѣчному возвращєнію/Царствію Нѣбєсному чужды ѻппозіциѩ й борьба полюсов, составлѧющаѩ суть діѩлѣктікі. Сѣ ѥсть віталізм, сіла жизні, прєйӧдолєвающєй смѣрть. Длѧ Дѣљӧза нѣт нікакіх пѣрвоначал (й дѣйствітєљно, Бог нє ѥсть пѣрвоначало, таковоѥ называніѥ Ѥво уніжаѥт й унічтожаѥт): «Разлічіѥ само їграѥт рољ пѣрвоначала, так как любоѥ становлѣніѥ ѻказываѥҵа чѣрєдой разлічій» («Разлічіѥ й повторѣніѥ»). Пѣрєїначіваѩ классічєськоѥ прѣдставлѣніѥ ѻ сознанії длѧ-сѣбѧ й сознанії в-сѣбє, Дѣљӧз дайӧт глыбокоѥ ѻпрєдѣлєніѥ состоѩніѩ спасѣніѩ: «Ѥслі разлічіѥ – в-сѣбє, то повторѣніѥ в вѣчном возвращѣнії – длѧ-сѣбѧ разлічіѩ». Спасѥҵа в͜ѣ͜с͜ь чєловѣк – ѻднако, ѻчѣвідно, бѣз грѣха (й конкрѣтных грѣхов).

Цѣрква їмѣнно што совѣршаѥт памѧть как вѣчноѥ возвращєніѥ (в Царствіѥ Нѣбєсноѥ) нє ѻдново й тово же, но лучшево й ѵстінново во всѣх нас. Й в Робѣртє Рождѣствєнськом, крѵпто-нітшеѩнце.

///гѵмѣнность

Пѣрвость їз ѻѳіциѩљной вѣрсії пѣсні їмєѥт дѣло с гѵмєнностью: лішеніѥм нєвінності, каковоѥ нєвосстановімо (мораљно точно, даже ѥслі восстановлєнію подлєжит ѳізічєскій гѵмѣн). Гѵмѣн ставіт пѣчать нєподлінності й нєчістоты на всю рѣѩљность. Стѵгма гѵмѣна ѿравлѧѥт нєподлінностью: посѣму надо хоть їмітіровать свѧзь с утрачєнной дѣвствєнностью. Любой путь пост-гѵмѣн ѻсмыслѧѥт как стѣрєйӧтіп (камѣнную колєю), как путь ложный.

Пѣрвость же тайной вѣрсії пѣсні ѥсть ѥдінствєнность: гѵмєн становіҵа їз западні мышлєніѩ – свадьбой рѣѩљності й ѥйӧ творєніѩ, ѥйӧ тканіѥм (гѵмѣн – сѣ ткањ й ѥсть в ѥзыкє), ѻднако ткань сіѩ нє ѻхватываѥт-покрываѥт, но всѣво украшаѥт, усіліваѥт разлічіѩ, тѣѯтíт. Прічьӧм, тѣѯт получаѥҵа нє діѩлѣктічєській – нє протіво-тѣѯт по ѿношенію к ѻстаљным тѣѯтам, но пѣрво-тѣѯтом как таїнствєнным мѣстом сілы й творѣніѩ – собствєнно, сѹмѣрєчным сірѣнєвом, как то й пісал Рождѣнт Робѣртсьтвєнській.]]> 876481 no no Mon, 09 May 2016 21:11:49 +0200 2016-05-09T21:11:49+02:00 4:21 https://hearthis.at/samsongeorg/olgastogova/ Пѣснѧ про уклонѣніѥ ѿ будь-ѩково ѻпрєдѣлєніѩ у характірных койӧрдінатах совѣцково учѣбніка з англійськово ѥзыка. Стωгова - ускољзающій ѻбъѥкт даже нє жѣланіѩ, но пѣрєвода жѣланіѩ на рѣљсы поніманіѩ їноговорѧщєй з тобою стѣной чужово ѥзыка. Й вмѣстє з тѣм Стωгова - вполнѣ рѣѩљный чєловѣк, ѩково ѩ знал.

//слова й музіка: Самѱон

//

Ѻљга Стωгова – это просто Ѻлѧ,
нѣт, ѻна нє проста́: и нє та ї та, што в школє.
Ѻљга учіҵа їлі работаѥт в їнстітутє,
нѣт, ѻна уже й ѥщьӧ ні учіҵа -

ні работаѥт тут, а
вѣдь ѻна – прѧмо звѣрь, ѻна – прѧмо звѣрь,
она – сама Стωгова,
нєт, Ѻљга просто нє сама,
просто нє сама, просто нє сама,
и нє в логовє,

Стωгова – масквíчка, с косой й нєпослушною чьӧлкой:
чем ѻна ѿлічаѥҵа
ѿ этωво “Масквічка́”, съѥзжа́ющевосѧ с горки?

ѹміраѥт Стωгова, с нѣй чужиѥ дѣтдомовцы:
ѿ какой болѣзні мрьӧт? – вовсю живьӧт! –
ѿ старості,

умењшитєљных нє любіт Ѻљга суѳѳіѯов ,
нєпрімѣтна ї в другіх морѳємах ї протчіх глупостѧх

Ѡй лі, Ѻљга, стога твої нє тѣ уж.
Ѻљга Стωгова – совсѣм нє Ѻљга Стωгова.
ҩна вышла замѹж.]]> Пѣснѧ про уклонѣніѥ ѿ будь-ѩково ѻпрєдѣлєніѩ у характірных койӧрдінатах совѣцково учѣбніка з англійськово ѥзыка. Стωгова - ускољзающій ѻбъѥкт даже нє жѣланіѩ, но пѣрєвода жѣланіѩ на рѣљсы поніманіѩ їноговорѧщєй з тобою стѣной чужово ѥзыка. Й вмѣстє з тѣм Стωгова - вполнѣ рѣѩљный чєловѣк, ѩково ѩ знал.

//слова й музіка: Самѱон

//

Ѻљга Стωгова – это просто Ѻлѧ,
нѣт, ѻна нє проста́: и нє та ї та, што в школє.
Ѻљга учіҵа їлі работаѥт в їнстітутє,
нѣт, ѻна уже й ѥщьӧ ні учіҵа -

ні работаѥт тут, а
вѣдь ѻна – прѧмо звѣрь, ѻна – прѧмо звѣрь,
она – сама Стωгова,
нєт, Ѻљга просто нє сама,
просто нє сама, просто нє сама,
и нє в логовє,

Стωгова – масквíчка, с косой й нєпослушною чьӧлкой:
чем ѻна ѿлічаѥҵа
ѿ этωво “Масквічка́”, съѥзжа́ющевосѧ с горки?

ѹміраѥт Стωгова, с нѣй чужиѥ дѣтдомовцы:
ѿ какой болѣзні мрьӧт? – вовсю живьӧт! –
ѿ старості,

умењшитєљных нє любіт Ѻљга суѳѳіѯов ,
нєпрімѣтна ї в другіх морѳємах ї протчіх глупостѧх

Ѡй лі, Ѻљга, стога твої нє тѣ уж.
Ѻљга Стωгова – совсѣм нє Ѻљга Стωгова.
ҩна вышла замѹж.]]> 870917 no no Thu, 05 May 2016 00:17:01 +0200 2016-05-05T00:17:01+02:00 3:24